епітим'я
Ї, ж. Добровільне виконання сповідником тих чи інших покут.
І, мов чернець,
кладу тяжку епітим'ю на себе
і так покутую людські гріхи. (ЧТ:79);
Оце ти й є, дорого цнот, дорого
в епітим'ї впокоєних жалів. (П-2:74).
Джерело:
Словник поетичної мови Василя Стуса
на Slovnyk.me