гадячий
ГА́ДЯЧИЙ, а, е, розм. Прикм. до гад.
Та під п’яну руч гордовито волали вони (підліщани);
— Ми однодворці, майже дворя-ани! — Голодранці! — гукали їм з інших частин. — А все ж не куркульня гадяча!.. (Крот., Сини… 1948, 13).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гадячий — га́дячий прикметник розм. Орфографічний словник української мови
- гадячий — -а, -е, розм. Прикм. до гад. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гадячий — ГА́ДЯЧИЙ, а, е, розм. Належний гадові. Коли ж відвар прохолонув, змішала [Мелюзина] його з гадячим салом (Н. Королева); – Оце б ви упхалися в гадяче гніздо! – кликнула ненависно Марія, що вже тоді з Григорієм і сестрою не дуже-то в згоді проживала (О. Словник української мови у 20 томах
- гадячий — Га́дячий, -ча, -че = гадю́чий Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гадячий — Гадячий, -а, -е 1) = гадовий, гадючий. Мил. М. 48. Сім голов гадячих. Гн. І. 22. 2) гадяче зілля. раст. Veronica chamaedrus. Вх. Пч. II. 37. Словник української мови Грінченка