дрібка
Дрі́бка. Мала кількість чогось, дещиця. На світі є весна і дрібка якоїсь там краси, котру Ви з- помежи премудрих рефлексів не видите! Киньте той плюндер від себе і задивіть ся на хвильку на них [на фіалки]. Такі дрібосенькі речі мають задачу украшати життя (Коб., Листи, 31, 297); Отже честь, кому честь, кому не задурно, і не одному, бо ціле командо фаєрманів бере собі дрібку того гонору і ціла управа громади горда, що такі люди знайшли ся (Б., 1907, 70, 2).
● Ані дрібки — анітрохи. Ми не боїмось ані дрібки, щоб з таких зносин вийшла яка шкода для нас (Б., 1895, 120, 2)
// порівн. пол. drobina — дрібка.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.