ім’я
Ім’я. У сполуч. (йому, їй) було на ім’я... — (його, її) звали... У неї був і брат, одинокий лише. Петро було йому на ім'я (Коб., Земля, 224);
● В імени - від імені. В імени учеників подякував виділови товаристваученик V. кляси Когут Лев короткою, добре обдуманою промовою, в котрій в імени товаришів щирими словами обіцював допровадити пильностию примірним поведенєм (Б., 1895, 9, 4); В імени „Кола” польского заявив ґр. Піниньский, що він в мериторичну сторону проекту тепер запускати ся не може, бо "Коло” не пересправляло ще над проектом (Б., 1895, 47, 2)
// пол. w (czyimś) imieniu — від імені (кого, чого);
● Зветься дитину по імени, безособ. - речі називають їх справжніми назвами (іменами). Тут не говорить ся вже загадочними викрутасами, але зве ся дитину таки як має бути по імени (Б., 1895, 9, 1);
● Треба дати дитині ім’я - треба називати речі їх справжніми назвами (іменами). Чи справді вистарчить лизнути дещо із писань Драгоманова, Павлика або Франка, щоб статись корінним радикалом? Чи справді є радикалізм щось такого, що можна через ніч переміняти, як біле? Чи не профанує ідею радикалізму всякий той, що називаєсь радикалом, а своє поступованє радикалізмом лише тому, що, мовляв, “треба дати дитині ім'я" (Б., 1909, 82, 1)
// нім. die Dinge beim rechten Namen nennen — називати речі їх справжніми (правильними) іменами, das Ding — 1) річ, 2) справа, обставина, 3) розм. малятко.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.