«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича

носити ім’я

Носити ім’я, зватися, мати назву

«Ця вулиця носить ім’я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім’я корифея української сцени», — чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.

Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), — або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (і. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов’язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича

Значення в інших словниках

  1. носити ім’я — носити ім’я, зватися, мати назву “Ця вулиця носить ім’я Богдана Хмельницького”; “Міст через Дніпро носить ім’я Євгена Патона”, – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух.  «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»