Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка
Значення в інших словниках
чоло —
1. У прямому значенні – те саме, що лоб, однак у мові спеціальної літератури невживане. Високе його чоло перерізалося поміж бровами глибокими зморшками (А.Кащенко); Син стояв над могилою білою. Сніг летів на відкрите чоло (Г.Чубач).
Літературне слововживання
чоло —
Чоло́. Лоб, чоло. ● Яким чолом — з яким лицем, не відчуваючи сорому (говорити, чинити). Отже, яким чолом може “Дѣло” тепер казати, що станіславске руске товариство задаткове повстало з ініциятиви “Просьвіти ”...
Українська літературна мова на Буковині
чоло —
[чоло] -ла, м. (на) чоул'і, мн. чола, ч'іл
Орфоепічний словник української мови
чоло —
ЧОЛО́, а́, с., мн. чо́ла, чіл. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (А. Турчинська); Мамо, не плач...
Словник української мови у 20 томах
чоло —
чоло́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири чола́
Орфографічний словник української мови
чоло —
чоло́: ◊ діста́ти в чоло́ бути покараним (м, ср)|| = дістати лянє ◊ записа́ти си (собі) <�то> на чолі́ дуже добре запам'ятати (ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
чоло —
-а, с. 1》 Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. || перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь. Чолом [тобі, вам і т. ін.] — а) (заст.) шанобливе вітання при зустрічі; б) (ритор.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чоло —
би́ти чоло́м кому, перед ким. Просити кого-небудь про щось. Шпигай, Катрусю, але дозволь бити чолом лікареві Семенові Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії (голкотерапії) (І. Цюпа). вда́рити чоло́м.
Фразеологічний словник української мови
чоло —
ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал.
Словник синонімів української мови
чоло —
Чоло́, чола́, -лу́, на чолі́; чо́ла, чіл і чо́лів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
чоло —
ЧОЛО́, а́, с. 1. Верхня надочна частина обличчя людини; лоб. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігло їй на чоло, зачерпнула швиденько в криниці відро води (Турч., Зорі..
Словник української мови в 11 томах
чоло —
Чітко підкреслений щипець або фронтон на фасаді будівлі.
Архітектура і монументальне мистецтво
чоло —
Чоло, -ла с. 1) Лобъ, чело. Нікому на чолі не написано, що він. Ном. № 6139. Високе чоло гетьманське. МВ. І. чоло́м давати, оддавати.
Словник української мови Грінченка