валькир

Вальки́р і ваньки́р, -ра; -ки́ри, -рі́в

ваньки́р і вальки́р, -ра; -ки́ри, -рів

Значення в інших словниках

1. валькир — вальки́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. валькир — А, ч., розм. Бічна кімнатка, відокремлена стіною від великої кімнати. Покрий на засув двері. В валькирі так сумно пахне. (ЧТ:110); Жила-була: ходила на базар, по поликах водила прошви карі, корову одлучала од отари і ввечері...  Словник поетичної мови Василя Стуса
3. валькир — Валькир, -ру м. = алькир. Чуб. VII. 382.  Словник української мови Грінченка