знаменник —
знаме́нник іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
знаменник —
Церковний інструмент, яким роблять печать на просфорі; дорник; печатка
Словник церковно-обрядової термінології
знаменник —
-а, ч., мат. Число дробу, яке показує, на скільки частин поділене ціле.
Великий тлумачний словник сучасної мови
знаменник —
Ошуканець, спокусник
Словник застарілих та маловживаних слів
знаменник —
зво́дити / звести́ до спі́льного (до одного́) знаме́нника що. Прирівнювати кого-, що-небудь одне до одного; уподібнювати. Треба було “вживатися” в життя підприємства, звикати, “притиратися” і зводити до одного знаменника колишні уявлення з дійсністю (В.
Фразеологічний словник української мови
знаменник —
ЗНАМЕ́ННИК, а, ч., мат. Число дробу, яке показує, на скільки частин поділена одиниця. Щоб додати дроби з однаковими знаменниками, треба додати один до одного їх чисельники і під сумою підписати той самий знаменник (Алг.
Словник української мови в 11 томах