привід —
I [прив'ід] -воду, м. (ў) -вод'і, мн. -водие, -вод'іў (причина; пристрій) II [приев’ід] -воду, м. (на) -вод'і, мн. -водие, -вод'іў (приведення)
Орфоепічний словник української мови
привід —
I пр`ивід-воду, ч. 1》 Підстава (справжня або вигадана), причина яких-небудь дій, вчинків. Давати привід. З приводу чого, якого — у зв'язку з чим-небудь. Під приводом чого, яким — приховуючи справжню мету дії, вчинку. 2》 тех.
Великий тлумачний словник сучасної мови
привід —
1. див. предлог, претекст, повод, позір 2. див. міраж, видіння, галюцинація, фантом
Словник чужослів Павло Штепа
привід —
ПРИВІ́Д, воду, ч., юр. Примусова доставка до слідчого, прокурора або суду обвинуваченого, свідка, потерпілого, що ухиляються без поважних причин від добровільної явки за викликом у призначений строк.
Словник української мови у 20 томах
привід —
КЕРІВНИ́ЦТВО (спрямовування діяльності когось, чогось, очолювання кого-, чого-небудь тощо), КЕРУВА́ННЯ, УПРАВЛІ́ННЯ, ПРАВЛІ́ННЯ, ПРО́ВІД, ПРИ́ВІД діал., ОРУ́ДА розм., КЕ́РМА заст. (Воронюк:) Дисертація написана під вашим керівництвом (З.
Словник синонімів української мови
привід —
ПРИ́ВІД, воду, ч. 1. Підстава (справжня або вигадана), причина яких-небудь дій, вчинків. [Кай Летіцій:] Слухай! Чи зопалу ти слово се сказала, чи привід маєш щось такого думать? (Л. Укр.
Словник української мови в 11 томах
привід —
Привід, -воду м. 1) Руководство, предводительство. А дурень за моїм приводом працює. Г. Барв. 307. Рад би я встати та й привід дати своєму дитяточку. О. 1862. IV. 40. (н. п.).
Словник української мови Грінченка