прикмета —
прикме́та іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
прикмета —
Прикме́та. Добра ознака, властивість. Прикмети і хиби ростин, так само, як і зьвірят та людий, переходять на потомків, проте з якими прикметами колос виберемо, таку відміну дістанемо (Товариш, 1908, 250).
Українська літературна мова на Буковині
прикмета —
Ознака, д. признака; П. властивість, особливість, РИСА; (біди) знак б з. примітка; п-к ПРИКМЕТНИЙ, характерний; примітний, ЗНАМЕННИЙ, вартий уваги.
Словник синонімів Караванського
прикмета —
-и, ж. 1》 Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість. || тільки мн. Чийсь зовнішній вигляд. || Властивість кого-, чого-небудь. 2》 Те, що свідчить про що-небудь; зовнішній вияв, ознака чогось.
Великий тлумачний словник сучасної мови
прикмета —
ПРИКМЕ́ТА, и, ж. 1. Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість. Всі згоджувалися...
Словник української мови у 20 томах
прикмета —
ма́ти (собі́) на прикме́ті (на примі́ті). 1. кого. Виявляти інтерес, придивлятися до когось, виділяючи його серед інших. — Нехай Улас та Іван до тебе не чіпляються, бо для тебе маємо на прикметі когось кращого од тих двох лобурів (І.
Фразеологічний словник української мови
прикмета —
ОЗНА́КА (те, що характеризує кого-, що-небудь, відрізняє від інших), ВЛАСТИ́ВІСТЬ, ОСОБЛИ́ВІСТЬ, РИ́СА, ПРИКМЕ́ТА, ВІДЗНА́КА, Я́КІСТЬ, ПОЗНА́КА, ПРИЗНА́КА розм., О́ЗНАК діал.
Словник синонімів української мови
прикмета —
ПРИКМЕ́ТА, и, ж. 1. Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість. Всі згоджувалися...
Словник української мови в 11 томах
прикмета —
Прикмета, прикміта, -ти ж. 1) Примѣта, знакъ. Поробили в моїх гаях прикмети. К. ЧР. 226. Прикміта козацькая. Грин. III. 592. на прикметі. На примѣтѣ. У гаю дві криниці в єї на прикметі було: у одній сцілюща, а в другій живуща вода. ЗОЮР. II. 55.
Словник української мови Грінченка