Значення в інших словниках
-
спадковий —
спадко́вий прикметник
Орфографічний словник української мови
-
спадковий —
(хист) вроджений, жм. родимий; (рибалка) родовий, родинний, з крови й кости, з діда-прадіда; (хутір) успадкований, спадкоємний; (житель) корінний.
Словник синонімів Караванського
-
спадковий —
[спадковией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і
Орфоепічний словник української мови
-
спадковий —
-а, -е. 1》 Стос. до спадковості; пов'язаний із спадковістю. Спадкові захворювання — захворювання людини, зумовлені хромосомними і генними мутаціями. 2》 Стос. до спадщини, спадку. || Одержаний у спадщину, належний кому-небудь за правом спадщини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
спадковий —
СПАДКО́ВИЙ, а, е. 1. Стос. до спадковості; пов'язаний із спадковістю. – Можливо, це в нього спадкове. Я маю на увазі характер (О. Довженко); Найбільша увага приділяється тепер питанню про спадкову передачу кров'яних груп (з наук. літ.
Словник української мови у 20 томах
-
спадковий —
КОРІННИ́Й (про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо), КРО́ВНИЙ розм., СПОКОНВІ́ЧНИЙ, ОДВІ́ЧНИЙ, СПАДКО́ВИЙ рідше.
Словник синонімів української мови
-
спадковий —
СПАДКО́ВИЙ, а, е. 1. Стос. до спадковості; пов’язаний із спадковістю. — Можливо, це в нього спадкове. Я маю на увазі характер (Довж., І, 1958, 441); Найбільша увага приділяється тепер питанню про спадкову передачу кров’яних груп (Вибр. праці О.
Словник української мови в 11 томах
-
спадковий —
Спадковий, -а, -е Наслѣдственный. Вподобала я в простій козачці спадкову пиху своїм поважним родом. Г. Барв. 425.
Словник української мови Грінченка