суд —
суд іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
суд —
Суд. Точка зору, своя думка, уявлення, оцінка, міркування щодо чогось. Він єї [граматики], певно, не читав, а таки видає суд про неї (Б., 1895, 8, 3); Я попередно вже сказав, що в тій справі мушу др. Волянови відмовити всякий суд і подав на се причини (Б.
Українська літературна мова на Буковині
суд —
СУД, у і заст. а́, ч. 1. Державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та деякі адміністративні справи. Бжозовський поїхав до Акермана і подав прошення в суд (І.
Словник української мови у 20 томах
суд —
суд: ◊ на́глий суд екстренне судове засідання (ст): Оба вони мали станути перед наглим судом (Шухевич)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
суд —
Ідеш до суду, то треба: прийдімо поклонімся. В суді треба кланятися всім посіпакам, а часами і хабара дати. На страшнім суді сам Бог нас розсудить. Говорив покривджений свому противникові, який виграв неправно справу. Суд сквапливий, не буде справедливий.
Приповідки або українсько-народня філософія
суд —
-у і заст. -а, ч. 1》 Державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та деякі адміністративні справи. || Приміщення для судових засідань. || збірн. Судді. Позивати в суд.
Великий тлумачний словник сучасної мови
суд —
Державний орган, покликаний розв'язувати суперечки, заснований на принципі безсторонності та ступеневості; рішення с. мають окреслені юридичні наслідки.
Універсальний словник-енциклопедія
суд —
до (Бо́жого (страшно́го)) су́ду. Протягом усього життя, завжди. Хіба умру, то тоді той вечір забуду, а то до суду буду пам’ятати його (Панас Мирний); Так можна і до страшного суду чекати (М. Стельмах). до су́ду, до ві́ку (до су́ду-ві́ку). 1. Дуже довго.
Фразеологічний словник української мови
суд —
ПРАВОСУ́ДДЯ (судова діяльність перев. держави), ЮСТИ́ЦІЯ, СУД, СУДІВНИ́ЦТВО, СУДОЧИ́НСТВО (розгляд судових справ). Правосуддя має своїм завданням забезпечити точне і неухильне виконання законів (з журналу); Батько Савка служив у Києві...
Словник синонімів української мови
суд —
СУД, у і заст. а́, ч. 1. Державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та деякі адміністративні справи. Бжозовський поїхав до Акермана і подав прошення в суд (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
суд —
рос. суд спеціальний державний орган, який здійснює правосуддя шляхом розгляду й ухвал карних справ, цивільних, трудових або інших спірних питань згідно з установленим законом порядком.
Eкономічна енциклопедія
суд —
Суд, -да и -ду м. 1) Судъ. Ой поїхав він до Сандомиру, суди судити, села ділити. н. п. страшний суд. Страшный судъ. до суду. Навсегда. До суду, до віку не буду. 2) Судебное мѣсто; судилище. І на самій отій могилі суд стояв, бо город далеко росходився.
Словник української мови Грінченка