гукнути

Гукнути, -кну, -неш

гл. Однокр. в. отъ гл. гукати. Як стукне, так і гукне. Ном. № 7128. Гукнув: здоров, дядьку! Рудч. Ск. II. 80. Загомонять самопали, гукнуть гаківниці. Шевч. 450.

Значення в інших словниках

1. гукнути — гу́кнути дієслово доконаного виду гуркнути гукну́ти дієслово доконаного виду крикнути, покликати  Орфографічний словник української мови
2. гукнути — I г`укнутигукну, гукнеш, док., розм. Те саме, що гуркнути. II гукн`ути-ну, -неш, док., перех. і неперех. Однокр. до гукати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гукнути — гу́кнути вул. 1. вдарити (ст): Тямлю, одного разу, стоячи коло мене на риштуванні, сказав: “Як чоловік не гу́кне кого в писок, то не знає, що жиє між людьми, а як не вип'є, то не знає, як виглядає світ” (Нижанківський)|| = вгатити...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. гукнути — див. кликати  Словник синонімів Вусика
5. гукнути — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. гукнути — ГУ́КНУ́ТИ, гу́кну́, гу́кне́ш, док., розм. Одпокр. до гу́кати. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці (Шевч., II, 1953, 182); Навколо здригнулась земля… Гукнули гармати удруге (Стар., Поет. тв.  Словник української мови в 11 томах