звестися
Зводитися, -джуся, -дишся
сов. в. звестися, -ду́ся, -де́шся, гл.
1) Сводиться, свестися. — з ума. Сходить съ ума. Ой синочку мій, дитино моя! Не пий рано горілочки, — зведешся з ума. н. п. — з хазя́йства. Обѣднѣть, разстроить свое хозяйство. Козачці Марусі Горбоносисі не пійшли в руки свині. Звелась вона з свиней. Г. Барв. 417.
2) Взводиться, взвестися.
3) Подниматься, подняться. Рука на тебе не зведеться. Макс. О лошади: подниматься, подняться на дыбы. Як звівся кінь, то так і перекинув воза. Лебед. у.
4) Становиться, стать хуже, приходить, прійти въ упадокъ, вырождаться, выродиться, истребляться, истребиться; бѣднѣть, обѣднѣть. Чим рік, то вже зводиться пшениця. Камен. у. Велетні тепер звелись. Г. Барв. 423. Були в моїй хаті таркани, та звелися, тепер немає. Бодай його корінь звівся! Ном. № 3787. Звелось у нюю хазяйствечко. За Хмельницького Юрася пуста стала Україна, звелася. Лукаш. 35. До нитки звівся мій козак усе на панщині проклятій. Шевч. 526. Усе позбував, усе попропивав, — звівся ні на що. Кв. Драм. 163. звестися ні нащо. Придти въ совершенный упадокъ, совершенно испортиться и пр. К. Краш. 21. Св. Л. 128. нехай воно́ зведеться. Пропади оно! Не прядеться, нехай воно зведеться! Грин. І. 240.
Словник української мови Грінченка