звичай
Звичай, -ча́ю
м.
1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. своїм звичаєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1.
2) Приличіе. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123.
3) Нравъ. ум. звичаєк, звичаєчок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.
Словник української мови Грінченка