лягати
Ляга́ти, -гаю, -єш
сов. в. лягти́, -жу, -жеш, гл.
1) Ложиться, лечь. Так мені жилося: устаю — плачу і лягаю плачу. МВ. ІІ. 15. Лучче мені та гіроньки копати, аніж мені з нелюбом та спати лягати. Мет. 260. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло. Шевч. 48. Курява лягає. Шевч. 89. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж. Ном. № 542. Еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг. Котл. Ен.
2) Только сов. в. Умереть. Робила цілий вік панам, та мабіть ляжу як кістка гола. Ном. № 1520.
3) Заходить, зайти (о солнцѣ). Лягло сонце за горою, зорі засіяли. Шевч. 53.
Словник української мови Грінченка