норов
Но́ров, -ва
м.
1) Нравъ. У тебе не такий норов і зроду був. Г. Барв. 502.
2) мн. Капризы, прихоти. Ой сідай, Марусенько, на вози, да кидай батькові норови: що первії норови — попрядки, а другії норови — досвітки. н. п. А я твої норови добре знав, тим я тебе аж ніколи не займав. Грин. III. 208. ум. мн. норівоньки. Десь ти, мила, норівоньки мої знаєш. Чуб. V. 593.
Словник української мови Грінченка