огонь

Ого́нь, огню

м. Огонь. По тім боці огонь горить, по сім боці видно. Мет. 39. ого́нь пускати. Поджигать. огнем піти. Сгорѣть. Бодай сіно огнем пішло і коса зломилась. Чуб. Який то він собі дом коштовний збудував, — то він громовим огнем пішов. КС. 1882. ХП. 503. ум. огник, о́гничок.

---------------

Огонь, -ні

ж. = огоня. Борз. у.

Значення в інших словниках

1. огонь — ого́нь 1 іменник чоловічого роду полум'я; душевне піднесення — перен.; жар тіла; стрільба розм. ого́нь 2 іменник чоловічого роду вогнище; світло від освітлювальних приладів розм.  Орфографічний словник української мови
2. огонь — див. ВОГОНЬ.  Словник синонімів Караванського
3. огонь — див. вогонь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. огонь — ОГО́НЬ див. вого́нь.  Словник української мови у 20 томах
5. огонь — В огні залізо сталиться. Процес роблення стали. В пригодах виробляється сталий характер. В огні випробовують золото. Значіння, що й попереднє. Де є дим, там певно є й огонь. Природний закон. З огнем не грайся. Бо попечешся. Непевних людей стережись.  Приповідки або українсько-народня філософія
6. огонь — вогне́м (огне́м, по́лум’ям) горі́ти. 1. Дуже червоніти (про обличчя). Річенко увесь піднявся: огнем горіло його обличчя, і на все був тепер спосібний (здатний) (Г. Хоткевич); Єлька стояла перед ним і відчувала, як полум’ям горить її лице (О. Гончар).  Фразеологічний словник української мови
7. огонь — ВОГО́НЬ, ПО́ЛУМ'Я, ОГО́НЬ розм., ПО́ЛУМІННЯ рідше, ЖЕ́ВРИВО рідше, ПЛО́МІНЬ поет., заст., ПО́ЛУМІНЬ (ПО́ЛОМІНЬ) заст., ЖИ́ЖА дит., ОГЕ́НЬ діал., ЖАРІ́ННЯ діал. Моряк так пильно дивиться на полум'я, мовби заворожений видивом вогню (О.  Словник синонімів української мови
8. огонь — Ого́нь, огню́, -не́ві, -не́м, на -ні́; огні́, огні́в; рідше вого́нь, вогню́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. огонь — ОГО́НЬ див. вого́нь.  Словник української мови в 11 томах