повтікати

Повтіка́ти, -ка́ю, -єш

гл.

1) Убѣжать (о многихъ). Люде повтікали з хати. Рудч. Ск. І. 12. Були на масніші вареники, та в піст на вербу повтікали. Ном.

2) Вытечь (во множествѣ). Були річки — повтікали, були ставки — повсихали. Чуб. V. 540.

Значення в інших словниках

1. повтікати — повтіка́ти 1 дієслово доконаного виду швидко відійти, відбігти — про всіх або багатьох повтіка́ти 2 дієслово доконаного виду витекти — про все або багато чогось рідко  Орфографічний словник української мови
2. повтікати — I -аємо, -аєте, док. Утекти (про всіх чи багатьох). II -ають, док., рідко. Витекти (про все чи багато чого-небудь).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повтікати — Повтіка́ти, -ка́ємо, звич. мн.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. повтікати — ПОВТІКА́ТИ¹, а́ємо, а́єте, док. Утекти (про всіх або багатьох). – Які не повтікали ляхи, то усіх забили [козаки] (О. Стороженко); Сюди [в Доростол] повтікало багато людей з-над Дунаю (С. Скляренко); * Образно. Слова повтікали з його пам'яті (І.  Словник української мови у 20 томах
5. повтікати — ПОВТІКА́ТИ¹, а́ємо, а́єте, док. Утекти (про всіх або багатьох). — Які не повтікали ляхи, то усіх забили [козаки] (Стор., І, 1957, 395); Сюди [в Доростол] повтікало багато людей з-над Дунаю (Скл., Святослав, 1959, 565); *Образно.  Словник української мови в 11 томах