понюхати

Понюхати, -хаю, -єш

гл. Понюхать. Прийди, козаче, к моєму городоньку, понюхаєм зіллячка розмаринного. Чуб. V. 312. Табаки понюхаю. Рудч. ск. І. 4.

Значення в інших словниках

1. понюхати — поню́хати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понюхати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і без додатка. Втягнути носом повітря з метою відчути запах. 2》 перех. і неперех., перен., розм. Розвідати що-небудь. || Придивитися до кого-небудь; вивчити когось. || перех. Обшукати що-небудь. 3》 перех. і неперех., розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понюхати — ПОНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док. 1. що і без дод. Втягнути носом повітря з метою відчути запах. Закрутив носом, як тертого хріна [хріну] понюхав (Номис); Почула та вовчиця дитячий плач, підійшла, подивилася, понюхала (Остап Вишня). 2. кого – що, перен., розм.  Словник української мови у 20 томах
4. понюхати — (і) не ню́хати / не поню́хати по́роху. 1. Не бути на війні, не брати участі у воєнних діях. — Ваші жовніри, князю, вже вимуштровані, а наші ще й пороху не нюхали (І. Нечуй-Левицький); — Ха! Знайшов, де шукати наші війська! Змоталися всі.  Фразеологічний словник української мови
5. понюхати — ПОНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і без додатка. Втягнути носом повітря з метою відчути запах. Закрутив носом, як тертого хріна [хріну] понюхав (Номис, 1864, №. 3390); Почула та вовчиця дитячий плач, підійшла, подивилася, понюхала (Вишня, І, 1956, 454).  Словник української мови в 11 томах