прослідити

Просліди́ти, -джу́, -ди́ш

гл.

1) Прослѣдить, пойти слѣдомъ. За нею ходив ґречний молодець, слідив — прослідив аж до світлоньки. Чуб. III. 315.

2) Сдѣлать, оставить слѣдъ. Коло хати слідочок, — ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив. Мил. 110.

Значення в інших словниках

1. прослідити — просліди́ти 1 дієслово доконаного виду прослідкувати; дослідити рідко просліди́ти 2 дієслово доконаного виду залишити слід розм.  Орфографічний словник української мови
2. прослідити — I див. просліджувати. II -джу, -диш, док., перех., розм. Залишити, зробити слід.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прослідити — ПРОСЛІДИ́ТИ¹ див. прослі́джувати. ПРОСЛІДИ́ТИ², джу́, ди́ш, док., що, розм. Залишити, зробити слід. Коло хати слідочок, – ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив (Сл. Б. Грінченка).  Словник української мови у 20 томах
4. прослідити — ДОСЛІ́ДЖУВАТИ (піддавати щось ретельному науковому розгляду з метою пізнання, вияснення чогось), ВИВЧА́ТИ, ОПРАЦЬО́ВУВАТИ, РОЗРОБЛЯ́ТИ, РОЗГЛЯДА́ТИ, ОБРОБЛЯ́ТИ, ПРОСТЕ́ЖУВАТИ, ПРОСЛІ́ДЖУВАТИ рідше (встановлюючи хід розвитку, змін тощо чогось). — Док.  Словник синонімів української мови
5. прослідити — ПРОСЛІДИ́ТИ¹ див. прослі́джувати. ПРОСЛІДИ́ТИ², джу́, ди́ш, док., перех., розм. Залишити, зробити слід. Коло хати слідочок, — ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив (Сл. Гр.).  Словник української мови в 11 томах