сусід — Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

сусід — сусі́д іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Марко Вовчок); Сусід мій з другого “номера” вічно трумкає [бренькає] на п'яніно [піаніно] (М. Коцюбинський); У хвіртку входили сусіди й сусідки (О. Словник української мови у 20 томах
сусід — Близький сусід ліпше, як далеко брат. Від нього скорше поміч дістанеш в нещастю. Бодай доброго сусіда мати, тай своїм плугом орати. Бажання миролюбного трудящого чоловіка. Знають сусіди твої обіди. Сусіди знають, як ти живеш. Приповідки або українсько-народня філософія
сусід — -а, ч. 1》 Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. || мн. Родина, що мешкає поруч, поблизу. Ходити по сусідах — обходити сусідів одного за одним з певною метою. 2》 Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
сусід — Сусі́д, -да, -дові; -сі́ди, -сі́дів і сусі́да, -ди, -ді; -сі́ди, -сі́д (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
сусід — СУСІ́Д, а, ч. 1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Сусід мій з другого «номера» вічно трумкає [бренькає] на п’яніно [піаніно] (Коцюб. Словник української мови в 11 томах