тіло

Тіло, -ла

с.

1) Тѣло. У поганому тілі погана душа. Ном. № 8509. узяти тіло. Пополнѣть. Отяглись (худі коні), узяли тіло, стали коні хоч куди. Мнж. 22. спасти з тіла. Похудѣть.

2) Трупъ. Коби тіло з хати взяли, я би оженився. Гол. II. 469.

3) боже тіло. раст. a) Eriophorum latifolium L. Вх. Пч. І. 10. б) Stipa pennata. Лв. 102.

4) вовче тіло. раст. Comarum palustre L. ум. тілко, тільце, тілечко.

Значення в інших словниках

1. тіло — ті́ло іменник середнього роду * Але: два, три, чотири ті́ла  Орфографічний словник української мови
2. тіло — Ті́ло, перен. 1. Орган, установа, що виконує певні функції в державно-адміністративному управлінні. Справа охорони дітий імолодіжи єсть також поважним суспільно-політичним проблємом і дасть законодатному тілу в многих напрямах багато роботи (Б.  Українська літературна мова на Буковині
3. тіло — (геометричне) фігура; (небесне) плянета, зірка, комета; (грішне) плоть; (мертве) труп; (дуба) стовбур; (тварини) туша; (судна) корпус; (гармати) люфа, о. хобот, сов. ствол; (єдине) ІД. моноліт; п! ТУЛУБ.  Словник синонімів Караванського
4. тіло — [т’іло] -ла, м. (на) -л'і, мн. т'іла, т'іл два т'іла  Орфоепічний словник української мови
5. тіло — ТІ́ЛО, а, с. 1. Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. Шановний доктор має в собі щось подібне до наелектризованої палички лаку: зразу притягне до себе деяке легеньке тіло, а потім зараз відіпхне (І.  Словник української мови у 20 томах
6. тіло — Голим тілом світить. Обдертий, що аж тіло видно з під одежі. Маєш тіло чогось хотіло. Сам лиха напитав. Тіло блудить, ще й душу губить. Гріх тіла опоганює й душу і стягає кару. Тіло грішить, а душа терпить.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. тіло — А, с. П'яна людина. Відправте це тіло додому, бо він ледве на ногах стоїть.  Словник сучасного українського сленгу
8. тіло — (-а) с.  Словник жарґонної лексики української мови
9. тіло — -а, с. 1》 Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. || мат. Частина простору, обмежена з усіх боків; те, що має довжину, ширину і глибину. Геометричне тіло.  Великий тлумачний словник сучасної мови
10. тіло — (аж) мура́шки бі́гають (пробіга́ють, лі́зуть і т. ін.) / побі́гли (пробі́гли, забі́гали, полі́зли і т. ін.) по спи́ні (по ті́лу, за плечи́ма і т. ін.) чиїй (чиєму, чиїми), у кого, кому і без додатка.  Фразеологічний словник української мови
11. тіло — ТІЛО (тілесність) — філософський концепт, що визначає чуттєвий характер людського буття як його невід'ємну онтологічну ознаку. Звернення до проблематики Т. є одним із головних проявів онтологічного повороту філософської думки XX ст.  Філософський енциклопедичний словник
12. тіло — ПОКІ́ЙНИК (чоловік, який помер), ПОКІ́ЙНИЙ, НЕБІ́ЖЧИК, МЕ́РТВИЙ, ПОМЕ́РЛИЙ, УМЕ́РЛИЙ (ВМЕ́РЛИЙ), МЕ́РЛИЙ розм.; МРЕЦЬ, МЕРТВЯ́К, МЕРТВЕ́ЦЬ рідше, ТІ́ЛО, ПО́РОХ, ПРАХ заст., книжн. (останки померлої людини).  Словник синонімів української мови
13. тіло — Ті́ло, -ла, -лу; тіла́, тіл  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
14. тіло — ТІ́ЛО, а, с. 1. Матерія, речовина, що так чи інакше обмежена в просторі; окремий предмет у просторі. Шановний доктор має в собі щось подібне до наелектризованої палички лаку: зразу притягне до себе деяке легеньке тіло, а потім зараз відіпхне (Фр.  Словник української мови в 11 томах