хмара
Хмара, -ри
ж.
1) Туча, облако. Це, шо ми бачим над собою синє, до це ще не небо, а це оболоки; а те, шо ходить попід оболоками, до то хмара. Чуб. І. 2. Смутно мені та сумно мені, мов я в чорну хмару ввійшла. МВ. І. 89.
2) Множество, масса. Хмарою йдуть люде. Ном. № 7678.
3) заходити в хмару. Фантазировать.
4) хмарою перейти. Пройти безслѣдно. Не журись: хмарою перейде, та й край. Волч. у. ум. хмарка, хмарочка, хмаронька. За сонцем хмаронька пливе. Шевч. 445. Ясні зірочки — то світилочки, чорні хмарочки, до то свашечки. Мет. 19.
Словник української мови Грінченка