та
1. спол. єднальний, приєднувальний. Відповідаючи за значеннями сполучнику і, вживається для поєднання однорідних членів речення, приєднання речень тощо. Настав вечір, тихий, теплий та погожий (І.Нечуй-Левицький); Мов дві криниці, сині та глибокі, в моїх очах відбилися твої (В.Сосюра); Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались Та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко); Та болять ручки, та болять ніжки, Та пшениченьку жнучи, Та вже ж мені надокучило, Та миленького ждучи. Та нема ж мого миленького, Та нема ж мого пана, Та вже ж моя постіль біла Пилочком припала (пісня). Дбаючи про милозвучність мови, не варто (без стилістичної потреби) часто повторювати його в тексті, а також уживати після або перед т (особливо та): гармати та танки, співи та танці, турки та татари, хата та подвір’я, молот та ковадло. 2. спол. протиставний. Але. Сонце світило не ярко, та тепло (Марко Вовчок); Рака рано лягла в ліжко. Та спати не могла (М.Коцюбинський). 3. част. підсил. Вживається на початку речення для посилення висловлюваної думки, в середині речення перед присудком для підсилення його значення тощо. Хто має право рубати їх виноградники ? Та вони на шматки розірвуть першого, що підніме сокиру над кущем (М.Коцюбинський); – Ой нащо ж я свою долю Та й занапастила (Леся Українка).
Словник-довідник з українського літературного слововживання