ІНДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ
І́НДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ
• ІНДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ
(лат. index — покажчик, перелік)
- список літературних творів, які не схвалює та чи ін. христ. церква, один із засобів церк. цензури. Виник з потреби розмежувати канонічні і неканонічні писання та апокрифи, щоб не допустити впливу єретич. книжності. Найраніші індекси з'явилися у правилах Лаодикійського собору (343), в апостольських постановах, у творах церковників (Афанасія Александрійського, Григорія Богослова, Амфілохія, Кирила Єрусалимського та ін.), на Русь перейшли в 11 ст. з Візантії. В Ізборнику Святослава 1073 вміщено перекладну статтю, в якій перелічено книги істинні й такі, що ними не визнаються, та книги сокровенні, тобто апокрифічні (загалом 29 творів). Пізніші православні індекси, зокрема у "Тактиконі" (церк. уставі) Никона Чорногорця (11 — 13 ст.) — також грец. походження. В рукописі 14 ст. дійшов до нас т. з. погодінський "Номоканон" (збірник церк. узаконень, датований 11 ст.), в якому міститься індекс, полемічно спрямований проти єрет. течії богомилів (він ліг в основу пізніших східнослов'ян. індексів). Формування "руського" індексу почалось у 14 ст. і пов'язується з діяльністю митрополита Кипріана. Індекси грец. і болг. походження доповнено в ньому переліком "богоодмітних і ненавидимих", марновірних і ворожбитських книг, поширених на східнослов'ян. землях. У 15 — 16 ст. до православних індексів вносились астрологічні та ворожбитські книги західноєвроп. походження. Друковані східнослов'ян. індекси з'являються в київ. виданнях "Номоканону" (1620, 1624 та 1629) і т. з. "Кириловій книзі" (надр. 1644 у Москві), яка містить в основному твори укр. полемістів. У 1-му томі укладеного І. Франком видання "Апокрифи і легенди з українських рукописів" (Львів, 1896) опубл. два пізні укр. індекси: за збірниками Теодора з Дубовець (12 ст.) та Іллі Яремецького-Білахевича (18 ст.). Східнослов'ян. індекси не були ні систематичними, ні повними списками відомих на Русі апокрифів. Катол. індекси укладалися папською курією, а також монархами, міською владою, ун-тами тощо. В 15 — 16 ст. на землях, що входили до Польського королівства і Речі Посполитої, католицькі індекси включали також білоруські та українські православні (друковані Ш. Фіолем), протестантські книги. Їхні укладачі керувалися папськими буллами і декретами, обов'язковими для всієї катол. церкви, а також королівськими розпорядженнями, інспірованими здебільшого єзуїтами. Перші польс. індекси видано 1603 і 1617 у Кракові та 1604 в Замості. Катол. індекси 16 — 17 ст. включали як "богопротивні" і твори правосл. полемістів. Протягом 1571 — 1917 у Ватікані діяла спец. Конгрегація індексу, яка складала списки, що забороняли твори єретиків, діячів Реформації, багатьох вільнодумних письменників. Після 1917 ці функції перейшли до Конгрегації святої служби (інквізиції). За ухвалою 2-го Ватіканського собору видання індексу було припинено з 1966, а цензурні функції передано Конгрегації віровчення і конгрегаціям єпископів.
■ Літ.: Тихонравов Н. Памятники отреченной русской литературы, т. 1. СПБ, 1863; Порфирьев И. Апокрифические сказання о ветхозаветных лицах и событиях. Казань, 1872; Франко І. Передмови (до видання "Апокрифи і легенди з українських рукописів", т. 1 — 5). В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 38. К., 1983; Яцимирский А. И. К истории апокрифов и легенд в южнославянской письменности. Южнославянские и восходящие к ним списки индекса отреченных книг. "Известия Отделения русского языка и словесности", 1909, т. 14, кн. 2; Яцимирский А. И. Библиографический обзор апокрифов в южнославянской и русской письменности (Списки памятников), в. 1. Апокрифы ветхозаветные. Пг., 1921.
В. І. Крекотень.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)