ВОРОНИЙ Микола Кіндратович
ВОРОНИ́Й Микола Кіндратович
• ВОРОНИЙ Микола Кіндратович
[псевд. і крипт. — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кондратович, Микольчик, М. В., К-ич М., М-У-ко та ін.; 24.XI (6.XII) 1871, Катеринославщина (тепер Дніпропетровщина) — 24.IV 1940]
- укр. поет, театрознавець, перекладач. Нар. в сім'ї ремісника. Батько — К. П. Вороний походив з кріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду осв. діяча 17 — 18 ст., ректора Київ. академії П. Колачинського. Навчався в Харків. реальному училищі, пізніше — в Ростов. реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої л-ри. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навч. закладів Росії. Продовжував навчання у Віден. і Львів. ун-тах (філос. ф-т). У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літ.-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером укр. театру т-ва "Руська бесіда", в редакції журн. "Житє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газ. "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіц. редактором журн. "Зоря". З 1897 — актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та ін., 1901 залишив сцену і служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театр. школі. Невизначеність ідейнополіт. позицій ускладнила сприйняття В. Великої Жовтн. соціалістич. революції, 1920 він емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польс. письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в укр. драм. школі при Муз. ін-ті ім. М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення на Рад. Україну (1926) вів пед. і театрознавчу діяльність. Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися В. почав 1893 (вірш "Не журись, дівчино"). Публікувався в періодич. виданнях "Зоря", "Літературно-науковий вістник", "Засів", "Дзвін", "Сяйво", "Рада", в антологіях, збірниках, декламаторах поч. 20 ст. "Акорди", "Українська муза", в альманахах "Складка", "За красою", "Дубове листя", "На вічну пам'ять Котляревському", "Багаття" та ін. У 1901 в "Літературно-науковому вістнику" опубл. відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних європейських літератур". У виданому ним альм. "З-над хмар і з долин" (Одеса, 1903) поряд з окремими поезіями, відірваними від дійсності, були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, "чистого мистецтва" та ін. дрібнобурж. течій у л-рі і мист-ві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та ін. Перша зб. В. "Ліричні поезії" вийшла 1911 у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. Однак у наступній збірці "В сяйві мрій" (1913) В. не уник певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія В. дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філос. питання ("Мандрівні елегії"). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європ. поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу ("Ікар", "Сонячні хвилини"), розкриває трагізм духовної самотності (цикл "Осокорі"). Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світової л-ри, поезія В. була, за висловом О. І. Біленького, "явищем високої художньої цінності" (В кн.: Вороний Микола. Поезії. К., 1929, с. 32). Творчість В. знаменує розрив з народницькою поетичною традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало В. писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів ("Краю мій рідний", "Горами, горами", "Привид", вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Будучи близьким певний час до ряду буржуазно-націоналістич. т-в і організацій, він водночас створює поезії, в яких висміює нац. обмеженість, псевдопатріотизм, їхню антигуманістичну, аморальну сутність ("Мерці", "Молодий патріот", "Старим патріотам"). В. належить ряд мистецтвознавчих ("Пензлем і пером") і театрознавчих розвідок ("Театральне мистецтво й український театр", 1912; "Театр і драма", 1913, в якій виступає прихильником системи Станіславського; "Михайло Щепкін", 1913; "Український театр у Києві", 1914; "Режисер", 1925; "Драматична примадонна", 1924 — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької). Автор ряду літературознавчих статей, театр. рецензій. У спадщині В. значне місце посідають переклади й переспіви з ін. л-р. Це, насамперед, революц. пісні "Інтернаціонал" (Е. Потье), "Марсельєза" (Руже де Ліль), "Варшав'янка" (С. Свєнціцький); численні переклади з рос. л-ри (О. Пушкін, І. Тургенєв, Ф. Тютчев, А. Фет); з франц. (Сюллі Прюдом, П. Верлен, М. Метерлінк), нім. (Г. Гейне), англ. (В. Шекспір), італ. (Данте), япон., перської та ін. л-р. Незаконно репресований 1934. Архів В. зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.
♦ Тв.: Поезії. Х., 1929; Вибрані поезії. К., 1959; [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 3. К., 1984.
■ Літ.: Білецький О. І. М. Вороний. В кн.: Вороний Микола. Вибрані поезії. К., 1959; Вервес Г. Д. Микола Вороний — поет, перекладач, публіцист. "Радянське літературознавство", 1971, № 12.
В. В. Яременко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)