ГУРУНЦ Леонід Караханович

ГУРУ́НЦ Леонід Караханович

• ГУРУНЦ Леонід Караханович

(справж. прізв. — Аванесов)

(7.I 1913, Баку — 21.XI 1982, Єреван)

- вірм. рад. письменник. Закінчив 1941 Азерб. ун-т (Баку). Учасник Великої Вітчизн. війни. Писав рос. мовою. В романах "Караб.хська поема" (1947), "Гори високі" (1957), "Шумить Воротан" (1963), "Наш любий Шушикенд" (1969) змалював життя дореволюц. вірм. села, зміни, що сталися за роки Рад. влади, дружбу між вірм. та азерб. народами. Автор книг "Пшатове дерево" (1956), "Каміння мого вогнища" (1960), "Бузок — ображене дерево" (1971). Це — нариси з життя, роздуми про Батьківщину, призначення людини. Морально-етичні, філос. та соціальні проблеми порушив у кн. "Караб.хські перехрестя" (1981), в якій зібрано ліричні новели, публіцистич. нариси, есе, літературні етюди.

♦ Тв.: Золотое утро. М., 1955; Избранное. М., 1981; Караб.хские перекрестки. М., 1981; Облака на вершинах. Ереван, 1982; Избранные произведения, т. 1 — 2. Ереван, 1983.

■ Літ.: Даронян С. Поэзия прозы. В кн.: Гурунц Л. Избранное. М., 1981.

Л. М. Задорожна.