Гуджаратська література

Гуджара́тська література

• Гуджаратська література

- л-ра гуджаратців, одна з національних л-р Індії. Формувалася під впливом санскритської л-ри. З 10 ст. Г. л. створюється давньогуджаратською мовою — гаурджара апабгранша. Для л-ри 12 — 14 ст. характерні теми, пов'язані з нар. святами, — "Поема про Немінатха" Вінайчандри (1140), вірші в жанрі пхагу (пісні про весну) Джінпадмасурі (14 ст.), а також реліг.-дидактичні гімни — расо. У 15 — 16 ст. на Г. л. помітно позначився реліг.-реформаторський рух бгакті, який мав демократич. характер (проповідував рівність людей, заперечував кастову систему). Його ідеї відбилися у філос. творах Нарсінха Мехти, віршах поетеси Міри Баї (писала також мовою гінді). Боротьбу проти мусульм. завойовників оспівав Падманабг у поемі "Оповідь про Канхадада" (1456). У 16 ст. писали поети Вачрадж, Тулсі, Ганапаті, Кушалалабг, Наккар, здобули визнання поеми Васто "Оповідь про Сукадеву", "Викрадення Субгадри", "Люди праведного життя" (про поетів минулого). Певний відхід від реліг. тематики помітний у творах поетів 17 — 18 ст., зокрема Акхо, Премананда і Шамаля, які, використовуючи нар. і класичні форми, виступали проти кастових упереджень, реліг. одурманення народу, принизливого становища жінки. У класичній канонічній формі, запозичуючи міфол. сюжети, писали поети Нархарі, Шрідгар, Шівадас, Вішнудас. В 2-й пол. 18 ст. у Г. л. з'являються занепадницькі настрої, частішим стає звернення до реліг. мотивів. Поети Валлабг, Трікамдас, Ратанджі, Говіндрам розробляють сюжети з класичних епосів "Рамаяна" і "Махабгарата". У 1-й пол. 19 ст. в л-рі продовжують панувати ідеї вішнуїзму та шіваїзму (оспівування Вішну, Шіви, Крішни), які втілилися у поемах Дгіра, Ніранта, Бабу Сахеб Гаїквада. Ідеї аскетизму відбилися у віршах Премананда, Манохара, Муктананда. Цей період завершується творчістю поета бгакті Даярама, що проповідував стриманість і самозречення. Засновниками нової Г. л. були поет Далпатрам і прозаїк Нармадшанкар. Твори Далпатрама, пройняті просвітительськими ідеями, викривали соціальні суперечності, закликали до зміни сусп. ладу. На захист прав інд. жінки виступив Нармадшанкар. У 1886 вийшов перший гуджарат. роман на істор. тему "Каран Гхело" Нандшанкара Тульджашанкара. Традиції нац. л-ри утверджували Навальрам, Манілал Двіведі, Нарсінхрао Діватія, Наналал, яких об'єднувала глибока віра в силу людського розуму. Сатиричну спрямованість мав роман "Бгадрам Бгадра" Раманбгаї Нілакантха (1900). В романі "Сарасватічандра" Говардганрама Тріпатхі втілилися ідеї гуджарат. просвітительства. Піднесення нац.-визвольного руху у 20-х pp., зростання нац. самосвідомості гуджарат. народу сприяли розвиткові новітньої л-ри на основі нац. фольклору. Відомі романісти цього часу — Раманлал Десаї, Каньялал Мунші, Заверчанд Мегхані, Чунілал Шах, Панналал Патель, Ішвар Петлікар, Чунілал Мадія. В жанрі оповідання і новели виступили Рамнараян Патхак, Гаурішанкар Джоші Дгумкету, Умашанкар Джоші, Гулабдас Брокер. Серед драматургів — Чандравадан Мехті, Умашанкар Джоші, Д. Далал, Ч. Мадія. Поети старшого покоління — Мансукхал Джавері, Кхабардар, Сундарам, Сундарджі Бетай. До молодшого покоління гуджаратських письменників належать Раджендра Шах, Ніранджан Бгагат, Бальмукунд, Даве, Венібгаї Пурогіт, Ушанас. Оповідання гуджарат. письменника Чуннілала Вардгамана Шаха "Вічне небо сахіба" опубл. у зб. "Дорога крізь джунглі" (К., 1978).

■ Літ.: Новейшая история Индии. М., 1959: История индийских литератур. М., 1964; Краткая история литератур Индии.Л., 1974; Челышев Е. П. Современная индийская литература. М., 1981.

Ю. В. Покальчук.