ДІККЕНС (Dickens) Чарлз

ДІ́ККЕНС (Dickens) Чарлз

• ДІККЕНС (Dickens) Чарлз

(7.II 1812, м. Лендпорт, графство Гемпшир — 9.VI 1870, м. Гедсгілл, графство Кент)

- англ. письменник. Рано зазнав злигоднів, не мав закінченої освіти. Літ. діяльність почав з газетних нарисів, в яких реалістично змальовував життя лондонської бідноти (зб. "Нариси Боза", 1836). Вже перші худож. твори — гумористич. роман "Посмертні записки Піквікського клубу" (1837), соціальні романи "Пригоди Олівера Твіста" (1838) та "Життя й пригоди Ніколаса Нікклбі" (1839) — принесли йому світову славу. Розквіт творчості Д. припадає на 40 — 50-і pp. У романі "Життя й пригоди Мартіна Чезлвіта" (1844) Д. піддає критиці амер. псевдодемократію, корупцію чиновників та преси. У соціально-психол. романі "Домбі і син" (1848) створено монументальний за силою худож. узагальнення образ буржуа-власника, усі думки і прагнення якого спрямовані лише на нагромадження капіталу. Автобіогр. характер має роман виховання "Давід Копперфілд" (1850), в якому порушено проблему становлення особистості, розкрито гострі соціальні контрасти, змальовано привабливі образи людей з народу. В умовах реакції 50-х pp. Д. написав низку проблемних романів, у яких сміливо розкрив вади соціальної системи та держ. апарату Англії ("Холодний дім", 1853; "Маленька Дорріт", 1857, тощо). В романі "Тяжкі часи" (1854) постає найгостріше соціальне питання капітаяістич. суспільства — конфлікт між працею і капіталом, тут уперше в худож. л-рі зображено робітн. клас, що бореться за свої права. Останні вагомі романи Д. — "Повість про два міста" (1859), "Великі сподівання" (1861), "Наш спільний др.уг" (1865) і "Таємниця Едвіна Друда" (незакін., 1870). Д. часом тяжів до надмірної сентиментальності, ідеалізації патріарх. міщанства ("Різдвяні повісті", 1843 — 48). Він увійшов у л-ру як реаліст, майстер тонкого психол. аналізу, широкої соціальної типізації, життєрадісного гумору й нищівної сатири. Його творча спадщина — найбільше досягнення англ. критичного реалізму серед. 19 ст. К. Маркс високо оцінив пізнавальне значення творів Д. та їхню антибурж. спрямованість (див. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 10. К., 1962, с. 620).

З творами Д. був добре обізнаний Т. Шевченко, окремі з них ("Життя й пригоди Ніколаса Нікклбі", "Давід Копперфілд") згадував у повістях "Художник" і "Близнецы". П. Куліш у ст. "Про відношення малоросійської словесності до загальноросійської" (1857) ставив Д. поруч з В. Скоттом, М. Гоголем. Г. Квіткою-Основ'яненком, називав його "найвеличнішим малярем побуту, звичаїв і пристрастей людських" (див. Куліш П. О. Вибр. тв. К., 1969, с. 492). І. Франко зацікавився творчістю Д. ще в гімназії, про що він писав в оповіданні "Гірчичне зерно (Із моїх споминів)", а також в автобіогр. листі до М. Драгоманова (від 26 квітня 1890). Вважав, що Д., разом з Бальзаком, Стендалем, Теккереєм та ін., заклав підвалини нової реалістичної школи в західноєвроп. л-рі (див. Франко І. Зібр. тв., т. 26. К., 1980, с. 133; т. 31. К., 1981, с. 39), був справжнім майстром індивідуалізації та психол. аналізу (див. т. 28. К., 1980, с. 90). І. Франко цінував Д. як борця за права пригноблених (див. т. 26. К., 1980, с. 305 — 306), згадував його в повісті "Лель і Полель", оповіданні "Із записок недужого" та ін. Згадка про героїнь творів Д. є в студії "Новые перспективи и старые тени" (1900) Лесі Українки (див. Українка Леся. Зібр. тв., т. 8. К., 1977, с. 78). В 30-х pp. зі статтями про Д. виступали О. Бургардт, О. Білецький та ін. Перші укр. переклади творів Д. з'явилися у 80-x pp. 19 ст. У Львові 1880 опубл. "Різдвяну колядку" (перекл. з нім. Є. Олесницького) під заголовком "Святий вечір". У "Бібліотеці найзнаменитших повістей" вийшли "Новорічні дзвони" (1882, перекл. І. Белея), "Два міста" (1884), "Олівер Твіст" (1891). Пізніше твори Д. перекладали Н. Суровцева, С. Куликівна, В. Черняхівська, М. Іванов, М. Сагарда, К. Шмиговський, Ю. Корецький, Ю. Лісняк, Р. Доценко, О. Мокровольський, О. Терех, М. Пінчевський, Г. Чекаль та ін.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Повість про двоє міст. Х. — К., 1930; Домбі і син. Х. — К., 1930; Посмертні записки Піквікського клубу. Х. — Одеса, 1937; Давід Коплерфільд. Х. — Одеса, 1939; Тяжкі часи. К., 1970; Великі сподівання. К., 1986; Спіймані на гарячому. В кн.: Книга пригод. К., 1986; Пригоди Олівера Твіста. К., 1987; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 30. М., 1957 — 63; Собрание сочинений, т. 1 — 10. М., 1982 — 87.

■ Літ.: Ивашева В. В. Творчество Диккенса. М., 1954; Сильман Т. И. Диккенс. Л., 1970; Шахова К. Смуток і сміх Чарлза Діккенса. "Всесвіт", 1970, № 6; Скуратовська Л. І., Матвєєва І. С. Повість Діккенса і англійська дитяча література. "Радянське літературознавство", 1972, № 11; Уилсон Э. Мир Чарльза Диккенса. М., 1975; Кузик Д. М. Творчість Чарлза Діккенса у сприйнятті ї. Франка. "Українське літературознавство", 1982, в. 38; Лібман З. Я. Чарлз Діккенс. К., 1982; Хомчук Д. М. Ч. Діккенс українською мовою. "Радянське літературознавство", 1983, № 2; Стріха М. Нове наближення до Діккенса. "Всесвіт", 1987, № 7; Гречанюк С. Містери Діккенс, Піквік та інші. В кн.: Гречанюк С. Вічні книги. К., 1988; Фридлендер Ю. В., Катарский И. М. Чарльз Диккенс. Библиография русских переводов и критической литературы на русском языке. 1838 — 1960. М., 1962.

Т. К. Якимович, Р. П. Зорівчак.