ДІМАРОВ Анатолій Андрійович
ДІМА́РОВ Анатолій Андрійович
• ДІМАРОВ Анатолій Андрійович
(17.V 1922, Миргород, тепер Полтав. обл.)
- укр. рад. письменник. Член КПРС з 1946. Учасник Великої Вітчизн. війни. Навчався 1950 — 51 в Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). 1951 — 53 — Львів. пед. ін-ті, 1953 — 56 — ВПШ (Москва). Друкується з 1944. Перша книжка — зб. оповідань "Гості з Волині" (1949). Автор нарису "Дві Марії" (1951), збірок оповідань та новел "На волинській землі" (1951), "Волинські легенди" (1956), "Через місточок" (1957), повісті "Син капітана" (1958), зб. повістей і оповідань "Жінка з дитиною" (1959) та ін., в яких звертається до подій Великої Вітчизн. війни, проблем повоєн. волин. села, переказів і легенд поліського краю. Це період творчого самовизначення письменника, прикметний поступовим поглибленням соціально-психол. аналізу явищ, реалістич. осягненням життєвих конфліктів, передусім родинно-побутового плану. Д. досліджує причини сімейних драм і трагедій (роман "Його сім'я", 1956), застерігає проти сліпої материнської любові (роман "Ідол", 1961). Здобутком укр. прози 60-х pp. стає роман "І будуть люди" (1964), де з епічною розлогістю, грунтовним розкриттям характерів відтворюється складний і драматичний шлях укр. села в час, позначений культом особи. Наступні твори вирізняються ще місткішим конкретно-аналітичним зображенням сільс. трудівників ("Зінське щеня", 1969), негативних явищ і процесів у сім'ї, колективі та суспільстві; урізноманітнюються прийоми худож. осмислення пекучих проблем буття сучасної людини; зазнає змін, стає природнішою зіперта на нар. світосприймання сама авторська розповідь ("Містечкові історії", 1983). Письменника глибоко тривожить духовне зміління сучасника, послаблення моральних зв'язків між людьми, гонитва за обездуховленим комфортом, дефіцит доброти, співчуття, милосердя в суспільстві (зб. "Міські історії", 1988). У повістях "На коні і під конем" (1978) і "Вершини" (1986) Д. звертається до автобіогр. матеріалу, в них особливо відчутна контрастність двох точок зору — автора і героя; драм., а то й траг. напруги набувають моральні зіткнення героїв із власним сумлінням. У зб. воєнних повістей "Постріли Уляни Кащук" (1975) Д. розкрив джерела героїч. вчинку звичайної, мирної людини, зробив спробу психол. прояснення "людського виміру" істор. пам'яті. Письменник досягає достовірності зображення завдяки використанню докум. елементів у худож. структурі твору. Роман "Біль і гнів" (кн. 1, 1974; кн. 2, 1980; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1981) — своєрідний худож. літопис героїч. подвигу укр. народу в роки Великої Вітчизн. війни. В ньому відтворено конкретні ситуації на тимчасово окупованій нім.-фашист. загарбниками території, зокрема епізоди партиз. боротьби з ворогом. Життєво логічна мотивація героїч. вчинку, подвижництво і самопожертва як усвідомлене розуміння сенсу буття на землі, непохитна віра в перемогу, в добро і справедливість визначають зміст і гол. особливості цього твору, як і багатьох воєнних повістей ("Відьма", "Мажориха", "Сабантуй", "Діти", "Чоботи" та ін.). Автор творів для дітей і юнацтва: казок "Про хлопчика, який не хотів їсти" (1958), "Для чого людині серце" (1963), "Блакитна дитина" (1968), фантастичних повістей "Друга планета" (1980), зб. оповідань і повістей "Син капітана" (1958) та ін. Окремі твори Д. перекладено багатьма мовами народів СРСР і світу.
♦ Тв.: Вибране, т. 1 — 2. К., 1982; Рос. перекл. — Сын капитана. М., 1959; Его семья. К., 1961; Идол. М., 1963; И будут люди. М., 1970; Сельсине истории. М., 1979; Боль и гнев, кн. 1 — 2. М., 1976 — 82; Поселковые истории. М., 1986.
■ Літ.: Гончар О. Книга про безсмертя героїв. "Вітчизна", 1959, № 4; Костенко А. Своя дорога, свій голос. "Дніпро", 1972, № 6; Зуб І. В епічних вимірах. "Вітчизна", 1974, № 11; Кононенко П. Роман болю і гніву народного. "Дніпро", 1981, № 4. Сиротенко В. П. Авторська позиція в повістях А. Дімарова. "Радянське літературознавство", 1985, № 8; Штонь Г. Анатолій Дімаров. К., 1987.
М. Г. Жулинський.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)