Домініканська література

Домініка́нська література

• Домініканська література

- л-ра народу Домініканської Республіки; розвивається ісп. мовою. Автохтонної основи не мала — місцеві індіан. племена були винищені ісп. конкістадорами на поч. 16 ст. Становлення нац. л-ри відбувалося в період визв. боротьби за незалежність країни (серед. 19 ст.). Одним з її засновників був Ф. М. дель Монте — автор патріотич. віршів у неокласицистич. стилі і тексту першого нац. гімну. З 40-х pp. і до кін. 19 ст. в л-рі панує романтизм, посилюється інтерес до істор. минувшини, індіан. фольклору — повість "Кохання індіанців" А. Ангуло Гуріді (1843) і зб. віршів "Поетичні спроби" Х. Ангуло Гуріді (1843). Значним явищем Д. л. став перший нац. роман "Енрікільйо" М. де Х. Гальвана (1882) — про індіан. повстання 1520 — 30 проти ісп. колонізаторів. До істор. тематики звертався Ф. Гарсіа Годой у романах "Руфініто" (1908), "Домініканська душа" (1911) і "Гуанума" (1914). Патріотичні мотиви відчутні у творах Х. Х. Переса (зб. віршів "Тубільні фантазії", 1877). поетеси С. Уренья. Картини нар. побуту зображено в романі "Енграсія і Антоныта" Ф. Г. Більші (1892). На поч. 20 ст. Д. л. зазнала певного впливу модернізму (вірші О. Базіля, А. Луго). Встановлення диктатор. режимів і окупація країни військами США спричинилися до посилення демокр., антиімперіалістич. руху. В 20-х pp. в Д. л. формується соціально-крит. напрям. Соціальну поезію започаткували Ф. Фіальйо Кабраль і Ф. Бермудес. Проти диктатор. режимів спрямовані гостросоціальні романи "Кров" Т. М. Сестеро (1914) і "Цивілізатори" О. Ріда (1924). В кін. 20-х pp. у поезії виник постмодернізм як реакція на формалістичні крайнощі модернізму, його представники звернулися до зображення нац. дійсності (вірші Д. Морено Хіменеса та ін.). Реакц. диктатура Р. Л. Трухільйо Моліни (з 1930) змусила емігрувати багатьох прогрес. письменників. На вигнанні було створено найкращі соціальні романи А. Ф. Рекени ("Вороги землі", 1936; "Вогняна путь", 1941; "Цвинтар без хрестів", 1949) і Р. Марреро Арісті ("Надприбуток", 1939). Тяжку долю домінік. селян-наймитів відтворив прозаїк Х. Бош. Соціальним протестом пройняті поезії Е. Інчаустегі Кабраля (збірки "Поеми, сповнені скорботи", 1940; "Дивні острови", 1952), П. Міри (збірки "Є у світі країна", 1949; "Подорож у натовп", 1971), Ф. М'єсеса Бургоса, А. Фернандеса Спенсера та ін. Зачинателем негристської поезії, що розвивала традиції афроантільського фольклору, був М. дель Кабраль. В його творах постає реальне життя більшості населення країни, вони спрямовані проти расової і соціальної нерівності — поетич. збірки "Колір води" (1932). "Біографія тиші" (1940), "Історія мого голосу" (1964), "Таємні гості" (1974) та ін. З публіцистич. і есеїстич. творами виступили брати Педро і Макс Енрікес Уренья. Окр. твори домінік. письменників опубл. у журн. "Всесвіт" (1976, № 2), збірниках "Поезія" (в. 2. К., 1973), "Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників" (К., 1984), "Заграва" (К., 1989). Серед перекладачів — С. Борщевський, О. Буценко, В. Герасим'юк, Т. Юкова та ін.

А. Х. Іллічевський.