КОРНІЙЧУК Олександр Євдокимович
• КОРНІЙЧУК Олександр Євдокимович
[12 (25).V 1905, ст. Христинівка, тепер місто Черкас. обл. — 14.V 1972, Київ]
- укр. рад. драматург, громад. діяч, академік АН УРСР (з 1939), академік АН СРСР (з 1943), Герой Соц. Прані (1967). Член КПРС з 1940 Член ЦК КП України з 1949 і ЦК КПРС з 1952 Депутат Верх. Ради УРСР і Верх. Ради СРСР 1 — 8 скликань, Голова Верх. Ради УРСР 2, 3, 5 — 8 скликань. Закінчив 1929 Київ. ін-т нар. освіти. Працював сценаристом, редактором, зав. худож. відділом на Київ., Харків. і Одес. кіностудіях, 1938 — 41 і 1946 — 53 очолював СПУ. В роки Вел. Вітчизн. війни — ст. пропагандист Гол. політуправління Рад. Армії, член редколегії газ. "За Радянську Україну!". З 1943 — заст. наркома закорд. справ СРСР та нарком закорд. справ УРСР, голова Комітету в справах мистецтв УРСР, перший заст. голови Ради Міністрів УРСР (1953 — 54). Член Всесв. Ради Миру (з 1950) та її Президії. Лауреат Міжнар. Ленінської премії "За зміцнення миру між народами" (1960). Друкувався з 1925 (оповідання "Він був великий", присвячене В. І. Леніну, надр. у київ. газ. "Більшовик"). Ранні оповідання, сценарії, п'єси ("На грані", "Штурм", "Кам'яний острів", "Фіолетова щука", 1928 — 32), багато в чому ще недосконалі, засвідчили схильність молодого автора до гострих соціальних колізій, злободенних тем. Літ. діяльність К. припадав на період утвердження в нашій країні культу особи Сталіна й командно-адміністративного стилю керівництва державою. Це істотно позначилося на ідейному змісті його творів. К. стояв на позиціях підпорядкування л-ри політичним гаслам, нав'язуваним суспільству сталінщиною. А належність до "вищих ешелонів" влади посилювала "заангажованість" К., змушувала, як він заявляв, "бути у своїй творчості не тільки професіональним літератором, а й громадським, політичним діячем". Цим можна значною мірою пояснити ту обставину, що прагнення К. служити своєю літ. і громад. діяльністю інтересам народу сусідило із замовчуванням у творчості найтрагічніших сторін життя народу, жорстоких реалій суспільної практики. Звідси наявність у багатьох п'єсах ілюстративності та безконфліктності, одвертого "лакування" дійсності. Але жива реальність у змалюванні багатоманітних людських типів пробивалась у кращих творах К. Певний внесок у л-ру К. і в тому, що він звертався до нових, не розроблених ще тем і колізій, активно розробляв такі жанрові різновиди, як проблемна драма, комедія з позитивними героями.
Боротьбу за утвердження Рад. влади відображено в п'єсі "Загибель ескадри" (вид. 1934). Написана в новому для укр. л-ри жанрі оптиміст. трагедії, вона принесла К. широке визнання. Успіхом користувалася і п'єса "Платон Кречет" (1934, вид. 1935; 2-а ред. — 1963; разом з нар. драмою "Богдан Хмельницький", написаною 1938, удостоєна Держ. премії СРСР, 1941). В ній письменник відтворив образи героїв, чия трудова, професійна гідність і щедрість душі сполучаються з безкорисливою відданістю народу.
Наділеними виразною індивідуальністю постають персонажі його комедій і драм: Часник і Галушка ("В степах України", 1941; 2-а ред. — 1963; Держ. премія СРСР, 1942), Романюк і Ковшик ("Калиновий гай", 1950; Держ. премія СРСР, 1951), Макар Діброва ("Макар Діброва", 1948; Держ. премія СРСР, 1949), Дремлюга ("Крила", 1954). К. викриває міщанство ("Чому посміхалися зорі", 1958), виводить нову когорту "ділків" у сатир. образі Македона Сома ("Над Дніпром", 1960).
Помітне місце в доробку К. займають п'єси "Правда" (1937), де вперше в укр. драматургії було створено образ В. І Леніна, і "Фронт" (1942; Держ. премія СРСР, 1943) — публіцистична драма про причини невдач Рад. Армії на поч. війни. П'єси К. останніх років ("Сторінка щоденника", 1964; "Пам'ять серця", 1969; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1971) — спроби соціально-психол. аналізу духовного світу покоління людей повоєнної доби.
К. належать книги нарисів, статей і виступів ("Разом із життям", 1950; "Мільйони сонячних днів", 1975; "Життя — джерело мистецтва", 1985), в яких він часто був упереджено тенденційний, виступав з вульгарно-соціол. позицій. П'єси К. ставилися на сценах Радянського Союзу і за рубежем. За його творами знято фільми: "Богдан Хмельницький" (1941), "Фронт", "Партизани в степах України" (обидва — 1943), "Калиновий гай" (1953), "Правда" (1957), "Макар Діброва" (1961), "Загибель ескадри" (1966), "А тепер суди..." (1967, за п'єсою "Сторінка щоденника"). За драмою "Богдан Хмельницький" композитор К. Данькевич написав однойм. оперу (1951). У с. Плютах під Києвом створено Корнійчука О. Є. будинок-музей.
♦ Тв.: Твори, т. 1 — 5. К., 1966 — 68; Зібрання творів, т. 1 — 5. К., 1986 — 88; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. Л., 1976 — 77.
■ Літ.: Горбунова Е. Драматургия А. Корнейчука. М., 1952; Пархоменко М. Александр Корнейчук. М., 1952; Кисельов И. Образ позитивного героя в драматургії Олександра Корнійчука. К., 1955; Гебель В. А. А. Е. Корнейчук. М., 1957; Старинкевич Є. Олександр Корнійчук. В кн.: Літературні портрети, т. 1. К., 1960; Пам'ять серця. Спогади про Олександра Корнійчука. К., 1978; Вакуленко Д. Олександр Корнійчук. К., 1985; Дузь І. Від задуму до прем'єри. К., 1985; Корнійчук М. Ф. І в пам'яті, і в серці. К., 1988; Левада О. Драматург і доба. "Радянська Україна", 1989, 22 — 23 червня.
Д. Т. Вакуленко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)