КРОНЕБЕРГ Іван Якович

КРО́НЕБЕРГ Іван Якович

• КРОНЕБЕРГ Іван Якович

[19.II (1.III) 1788, Москва — 19(31).X 1838, Харків]

- рос. та укр. естетик, літературознавець, доктор філософії з 1807. Навч. 1800 — 05 в Галле, 1805 — 06 в Ієнському ун-ті, де слухав лекції Г. В. Ф. Гегеля. Був членом Ієнського латин, т-ва. 1814 — 18 — директор Моск. комерц. уч-ща. З 1819 — ад'юнкт, згодом професор кафедри класич. філології, 1826, 1829, 1833 — 38 — ректор Харків. ун-ту. Склав "Латинско-российский лексиконъ" (т. 1 — 2, 1819; витримав кілька видань). У працях "Амалтея, или Собрание сочинений и переводов, относящихся к изящным искусствам и древней классической словесности" (т. 1 — 3, 1825 — 28), "Афоризмы". (1825), "Минерва. Собрание статей, заключенных в „Амалтее" и других трудах" (ч. 1 — 4, 1835), "Отрывки" (1835), брошурах (10 випусків, 1830 — 33) аналізуються естет, теорії А. Г. Баумгартена, Ш. Баттьо, Й. Й. Вінкельмана, М. Мендельсона, І. Канта, Й. К. Ф. Шіллера, Жана Поля та ін.; твори антич. (оди Горація) й середньовіч. (зокрема рицарської поезії германців) л-р, творчість Й. В. Гете, Т. Тассо, Г. А. Бюргера, В. Шекспіра та ін. Піддаючи різкій критиці класицист. теорію наслідування і "прикрашання" природи, концепцію трьох єдностей та ін., К. розглядає проблему прекрасного у світлі теорії пізнання: естетичне взаємовідношення об'єкта і суб'єкта, істинність естетичного знання щодо дійсності як об'єкта худож. пізнання, можливість і межі естет. пізнання суб'єктом світу. Проекція теорії пізнання в галузі мист-ва у К. тісно пов'язана з онтологією; розуміння існуючої реальності набуває в нього характеру об'єктивно-ідеаліст. раціоналізму. К. заперечує повну залежність пізнаючого суб'єкта від об'єкта в класицист. теорії наслідування та висуває на перше місце роль суб'єкта в активному естет. відношенні людини до дійсності. Він поділяє погляди Ф. В. Й. Шеллінга (романтична концепція генія), за якими твори художника — це "отілеснені" ідеї, витвори його духу, що реалізуються в несвідомому акті творення. Водночас, на відміну від Ф. В. Й. Шеллінга, К. не ставить художника над природою, а вважає його органіч. частиною творчого духу природи. К. одним з перших в Україні виступив проти класицист. концепцій творчості, за творчу переробку художником життєвого матеріалу, акцентував на нерозривності худож. форми і змісту, реального й ідеального, вважав, що своєї органічності форма набуває тільки за умови повного розвитку змісту, що справжній худож. твір є таким багатогранним і органічним цілим, як саме життя. Стверджуючи, що л-ра відтворює внутр. світ людини в його цілості, К. зразком зображення життя вважав творчість В. Шекспіра. Праці К. відіграли значну роль у розвитку укр. літ.-естет. думки, подоланні умоглядних принципів класицизму й наслідування іноз. зразків, у формуванні теор. засад романт. естетики як науки про національно своєрідне мист-во, в утвердженні ідеї худож. прогресу.

♦ Тв.: Исторический взгляд на эстетику.

[Брошурка № 1]. Х., 1830; Материалы для истории эстетики.

[Брошурка № 6]. Х., 1831.

■ Літ.: Пархоменко М. В поисках реализма. Из истории украинской эстетической мысли. "Дружба народов", 1965, № 12; Пархоменко М. До проблеми прекрасного в естетиці Шевченка. "Радянське літературознавство", 1973, № 11; Каменский З. А. Русская эстетика первой трети XIX в. В кн.: Русские эстетические трактаты первой трети XIX века, т. 2. М., 1974; Яценко М. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст. К., 1979; Федченко П. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982.

М. Т. Яценко.