КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Антін Володиславович

КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКИЙ Антін Володиславович

• КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Антін Володиславович

(псевд. і крипт. — Антін Володиславич, Л. Журбенко, Педагог, He-педагог, С-ий, Кр. та ін.; 4.VIII 1878, м. Ланьцут, тепер Жешув. воєвод., Польща — 3.XI 1937, Соловки)

- укр. письменник, критик, журналіст, перекладач, педагог, громад.-культур. діяч. Чоловік М. С. Крушельницької, батько І. А. Крушельницького та Т. А. Крушельницького. Навч. у Львів. ун-ті. Викладав у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Бережан, Городенки (протягом 8 років був директором укр. гімназії). 1919 — міністр освіти УНР, після падіння якої емігрував до Відня, там засн. вид-во "Чайка". Належав до Русько-укр. радикальної партії, переслідувався польс. владою. Співробітничав 1901 у газ. "Буковина", журн. "Літературно-науковий вістник". Один з редакторів газ. "Прапор" (1907 — 12) — органу укр. нар. учительства в Галичині; видавець та редактор журналів "Нові шляхи" (1929 — 32) і "Критика" (1933). У липні 1932 виїхав в Рад. Україну, жив у Харкові. Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літ.-крит., наук.-пед. праці, публіцист. статті, рецензії. Перші п'єси позначені впливом модерніст. течій, розробляють родинно-побутову тематику: драми "Артистка" (1901), "Філістер" ("Демон"), "Тривога" (обидві — 1902) та ін. В наступних творах письменник порушує актуальні сусп. теми (п'єси "Герої", 1902; "Чоловік честі", 1903; "Зяті", 1905). У комедії "Орли" (1907) К. висміяв галиц. "патріотів" з "народовського" (див. "Народовці") табору, рабське плазування їх перед владою. Комедію високо оцінив І. Франко, зазначивши, що автор "запустив глибоко зонд в безодню людської безхарактерності, фарисейства та підлоти, ілюстрував її майже вєіма типами, виведеними в комедії, ілюстрував основно і всесторонньо... Страшно робиться за чоловіка, за народну душу, за його будущину" (Франко І. Зібр. тв., т. 37. К., 1982, с. 239). Як романіст К. тяжіє до публіцист. опису, в малих формах (нарис, оповідання, етюд) наближається до соціально-психол. новелістики. Оповідання зб. "Пролетарі" (1900), повість "Буденний хліб" (1900), роман "Рубають ліс" (1914) та ін. дають широку реаліст. картину життя різних верств і прошарків галиц. суспільства кін. 19 — поч. 20 ст. Деякі повісті й романи 20-х pp. засвідчують, що письменник суперечливо оцінював події 1-ї світ. та громадян. воєн (повість "Надаремне", 1921, та ін.). У літ.-наук. працях ("Іван Франко", 1909; "Нариси із сучасної української літератури", 1910, польс. мовою), у розвідках про творчість М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Маковея, Марка Черемшини і рецензіях 20 — 30-х pp. дав широку панораму укр. літ. процесу кін. 19 — поч. 20 ст., відстоював принципи реалізму й народності в мистецтві. У публіцист. статтях порушував злободенні проблеми сусп.-політ. життя, висвітлюючи їх (особливо на поч. 30-х pp.) однобічно, в дусі вузькоідеологічних настанов. Переклав повість "Сільська вчителька" Г. Яблочкова, оповідання "Старий слуга" Г. Сенкевича, поему в прозі "Вігілії" під назвою "Із циклу Вігілій" С. Пшибишевського (1899), одноактну драму "В Гірничій Дуброві" Г. Запольської (1902) та ін. твори. 1934 незаконно репресований (загинув у Соловецькому концтаборі). Вирок у справі К. скасовано 1957 за відсутністю складу злочину.

♦ Тв.: Буденний хліб. — Рубають ліс. Львів, 1960.

■ Літ.: Франко І. Станіслав Пшибишевський. Із циклу Вігілій, переклав Антін Крушельницький. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 32. К., 1981; Франко І. Габрієля Запольська. В Гірничій Дуброві, сценічна картина в I акті, переклав за дозволом авторки А. Крушельницький. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 32. К., 1981; Франко І. Антін Володиславич. Орли. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 37. К., 1982; Трофимук С. Листи Івана Франка до Антона Крушельницького. "Жовтень", 1958, № 12; Рудницький М. Доля одного таланту. "Вітчизна", 1961, № 7; Погребенник Ф. П. Антін Крушельницький. В кн.: Історія української літературної критики. К., 1988; Крушельницька Л. Рубали ліс... "Дзвін", 1990, № 3 — 5; Дубина М. Антін Крушельницький. Шляхами письменницької долі. "Літературна Україна", 1990, 13 грудня.

Ф. П. Погребенник.