ЛІТЕРАТУРИ НАРОДІВ КРАЙНЬОЇ ПІВНОЧІ І ДАЛЕКОГО СХОДУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ЛІТЕРАТУ́РИ НАРОДІВ КРАЙНЬОЇ ПІВНОЧІ І ДАЛЕКОГО СХОДУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

• ЛІТЕРАТУРИ НАРОДІВ КРАЙНЬОЇ ПІВНОЧІ І ДАЛЕКОГО СХОДУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

- л-ри народностей, більшість з яких живе в тундровій і тайговій зонах Сибіру та Дал. Сходу. До них належать мансі (вогули) і ханти (остяки), нанайці (гольди), ненці (самоїди, юраки), нівхи (гіляки), удеге, чукчі (луораветлани), евенки (тунгуси), евени (ламути), ескімоси, юкагіри (одули) та ін. За часів цар. Росії вони були найвідсталішими в екон. і культур. відношенні. Не маючи писемності, виявляли своє обдаровання в фольклорі, який є винятково цінним джерелом для пізнання їхньої труд. діяльності, історії, психології. Міфи народів Крайньої Півночі і Дал. Сходу в фантаст. формі відображають їхні уявлення про походження Землі, небесних тіл, людей, тварин. Перекази розповідають про міжплеменні битви, мисливські промисли. Духовне багатство народів засвідчують їхні пісні (в т. ч. пісні-імпровізації)

- лірич., обрядові, шаманські та ін. У казці повніше, ніж в ін. жанрах, відображені праця і побут жителів суворого краю, їхні мрії про подолання стихії, боротьба з гнобителями, славляться мужність, кмітливість, наполегливість людини, виражено нар. оптимізм. У казках фантастика безпосередньо сусідить з реаліст., побут. началом, у багатьох з них звучать соціальні мотиви. Системат. збирання фольклору, вивчення і публікація в кін. 19 ст. зв'язані насамперед з іменами політ. засланців, які стали пізніше відомими вченими — В. Г. Богораза (Тана), В. І. Іохельсона, Л. Я. Штернберга. Були випущені збірники чукот., юкагір., нівхського (гіляцького) фольклору. За рад. влади при ВЦВК СРСР був ств. Комітет сприяння народностям пн. окраїн (1924 — 35). У Ленінграді та деяких містах Сибіру для пн. населення відкрилися спец. навч. заклади. Пн. народи одержали писемність рідними мовами (більшість з них з 1931 — на основі лат., а з 1937 — рос. алфавіту), для них були складені букварі, підручники. Виникає спец. галузь науки — північнознавство. Зароджується л-ра нац. мовами. З 1961 відбуваються конференції літераторів Півночі і Дал. Сходу, на яких розглядаються актуальні проблеми пн. л-р та фольклору. Див.: Евенкійська література, Евенська література, Ескімоська література, Нанайська література, Ненецька література, Нівхська література, Удегейська література, Ханти-мансійська література, Чукотська література, Юкагірська література.

♦ Вид.: Сказки народов Севера. М. — Л., 1959.

■ Літ.: Языки и письменность народов Севера, ч. 1 — 3. М. — Л., 1934 — 37; Творчество народов Дальнего Севера. Магадан, 1958; Комановский Б. Л. Самые молодые литературы. М., 1973; Николаев К. Голоса новой Чукотки. Литература народностей Крайнего Северо-Востока. Магадан, 1980; Санги В. От исторических преданий до исторических романов. "Дружба народов", 1981, № 4; Лебедева Ж. К. Эпические памятники народов Крайнего Севера. Новосибирск, 1982.

В. Г. Пугач.