ЛУКНИЦЬКИЙ Павло Миколайович

ЛУКНИ́ЦЬКИЙ Павло Миколайович

• ЛУКНИЦЬКИЙ Павло Миколайович

[29.ІХ (12.Х) 1900, Петербург — 23.VI 1973, Москва]

- рос. письменник. Закін. 1925 Ленінгр. ун-т. Учасник громадян. та Вел. Вітчизн. воєн. Автор поет. збірок "Будяк" (1927), "Перехід" (1931). У книгах оповідань і нарисів "В підніжжі смерті" (1931), "Памір без легенд" (1932), "Вершники і пішоходи" (1933), зб. повістей та оповідань "Сонце все вище" (1939), повісті "Басмачі на Алтаї", п'єсі "Священне дерево" (обидві ввійшли до зб. "Час за нас", 1960), романах "Земля молодості" (1936), "Ніссо" (1946) відобразив життя і складні соціальні перетворення у побуті й свідомості малочисельних народів Алтаю та Паміру. Подіям Вел. Вітчизн. війни присвятив книги докум. прози "У лісах Карелії" (1942), "На берегах Неви" (1961), "Угорський щоденник. Листопад 1944 — квітень 1945" (1973), "Ленінград діє" (1961 — 68, ін. назва — "Крізь усю блокаду"). Написав спогади про А. Ахматову. Окр. твори Л. переклали В. Біленко та М. Щербина.

♦ Тв.: Избранное. М., 1971; Сквозь всю блокаду. Л., 1988; Укр. перекл. — В підніжжі смерті. Одеса, 1933; Ніссо. К., 1985.

■ Літ.: Лукницкая В. К. Исполнение мечты (Жизнь и путешествия П. Н. Лукницкого). М., 1979; Лукницкая В. К. Пусть будет земля. М., 1985; Лукницкая В. К. Из двух тысяч встреч. М., 1987.

Л. С. Литвиненко.