ЛЯЛЬКО Михайло Петрович

ЛЯЛЬКО́ Михайло Петрович

• ЛЯЛЬКО Михайло Петрович

(30.VIII 1914, с. Волосянка, тепер Великоберезнянського р-ну Закарп. обл. — 24.I 1992, Ужгород, похов. у с. Волосянці)

- укр. письменник. Учасник Вел. Вітчизн. війни, воював також у складі Чехо-Словац. арм. корпусу. Закін. 1952 — Мукачів. пед. уч-ще, 1956 — ВПШ (Москва). Був на госп. та парт. роботі, 1957 — 70 — нач. Закарп. обл. управління внутр. справ. Автор худож.-докум. повістей "Під Бескид-горою" (1970), "Чуєш, Верховино?.." (1974), "Зірниця надії" (1978), що склали трилогію "Незміряні дороги" (Пряшів, 1982). У цих творах Л. показав життя і побут закарпатців 1-ї пол. 20 ст., їхню боротьбу проти соціального і нац. гніту, за возз'єднання в єдиній Укр. державі. Повісті "Так веліло серце" (1983) і "Хата-чародійка" (1991) — про життя закарп. села в повоєнні роки. Трилогія "Незміряні дороги" перекладена рос. ("Зарница надежды". М., 1984) і чес. мовами.

■ Літ.: Гуняк М. Ужанська Верховина прокидається. "Жовтень", 1972, № 9; Гранчак І. Дні і ночі мужності. "Закарпатська правда", 1978, 12 березня.

В. С. Поп.