МОСКВОФІЛИ
МОСКВОФІ́ЛИ
• "МОСКВОФІЛИ"
- сусп.-політ. і літ. напрям у Галичині, Буковині та Закарпат. Україні в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Виник (значною мірою) як реакція частини укр. духівництва, інтелігенції, буржуазії на нац. і політ. утиски з боку австр.-угор., польс. і рум. поневолювачів. Однак ідеологи "М." (В. Площанський, І. Гушалевич, Б. Дідицький, І. Наумович, І. Раковський, А. Добрянський, О. Мончаловський та ін.) орієнтувалися здебільшого на реакційні сили цар. Росії, одержуючи від них матеріальну підтримку. В основі "москвофільства" — ідея панславістів та деяких слов'янофілів серед. 19 ст. (М. Погодін, О. Хом'яков, І. Киреєвський, брати Аксакови та ін.) про злиття "всіх слов'янських рік в єдиному російському морі" під владою рос. самодержця. При цьому українці оголошувалися лише частиною єдиного "російського племені", а укр. мова — діалектом рос. мови. Незнання живої та поверхове знайомство з літературною рос. мовою і л-рою, живучі традиції "старорущини" привели "М." до спроби створити якусь окрему, "відмінну від загальноукраїнської" (М. Чернишевський) л-ру, до калічення укр. мови й культивування "язичія" — мішанини "галицьких провінціалізмів, полонізмів, церковщини й московщини" (І. Франко). Подібні тенденції передові укр. і рос. діячі піддавали нещадній критиці, називали національною безтактністю.
"Москвофільство" не було однозначним явищем. І. Франко виділяв у ньому кілька форм: "москвофільство хлопське", тобто народне, з його соціальним характером і наївною вірою частини західноукр. населення у визвольну місію рос. "білого царя"; "москвофільство язикове" частини інтелігенції з її сумнівами щодо спроможності народної укр. мови задовольнити інтелектуальні потреби нації, а тому треба прилучитися до "общеруського" літ. руху, "плодити й собі „общеруську" літературу"; "москвофільство політичне", яке могло б бути прогресивним, виявляючи прихильність до росіян як народу слов'янського, любов "до його кращих культурних і духовних змагань", причетність до спільної "боротьби за волю політичну і соціальну справедливість"; "москвофільство сікофанське та шпіонське", платне, "служка нинішньої російської державної машини", гідне всякої зневаги: М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, М. Коцюбинський у діяльності і творчості "москвофілів" осуджували ідею абсолютизму, політичну затхлість, байдужість до нар. інтересів, догм. спосіб думання, намагання створити якусь вищу "немужицьку" л-ру, відстоювання етимол. правопису. На Закарпатті, за словами М. Драгоманова, існування "москвофільства" (А. Добрянський, О. Духнович, О. Павлович, А. Кралицький) було певним запереченням наступу мадяризації. Часто "москвофільські" погляди тут поєднувалися з "народовськими" (див. "Народовці").
"Москвофіли" мали свої установи й культурно-просвіт. товариства (Товариство імені Качковського, "Народний дом" у Львові, Галицькоруська матиця, Пряшівська літературна спілка, товариство Василія Великого, Ставропігійський інститут у Львові та ін.), видавали "язичіем" і мовою, близькою до російської, газети, журнали, альманахи і збірники — "Слово", "Зоря галицька" (з 1853), "Зоря галицкая яко альбум на год 1860", "Галичанин" (1867 — 70), "Новини", "БесЂда", "Страхопуд", "Пчола", "Русская правда", "Просвещение", "Православная Буковина", "Вестник Народного дома", "Поздравление русинов", МЂсяцеслов та ін. "М." збирали й публікували важливі архівні документи, літописи, фольклорно-етногр. (в т. ч. народною мовою) і мистецтвознавчі матеріали, літературознавчі та бібліогр. праці. Помітний внесок у літ. процес в Зх. Україні зробили письменники — "М." Б. Дідицький, І. Гушалевич, І. Наумович, А. Добрянський, О. Духнович, О. Павлович, І. Сильвай, Є. Фенцик. Позитивним у діяльності "москвофілів" була також популяризація творів визначних російських письменників.
■ Літ.: Листи М. П. Драгоманова до Юліяна Яворського. "Житє і слово", 1896, кн. 5; Павлик М. Москвофільство та українофільство серед австроруського народу. Львів, 1906; Аристов Ф. Ф. Карпаторусские писатели, т. 1. М., 1916; Чернишевський М. Г. Національна безтактність. В кн.: Чернишевський М. Г. Літературно-критичні статті. К., 1951; Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867 — 1877). В кн.: Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці, т. 2. К., 1970; Микитась В. Галузка могутнього дерева. Ужгород, 1971; Рудловчак О. Біля джерел сучасності. Пряшів, 1981; Франко І. Із історії "москвофільського" письменства в Галичині. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 31. К., 1981; Франко І. Іван Гушалевич. В кн.: Франко 1. Зібрання творів, т. 35. К., 1982; Франко І. "Ідеї" й "ідеали" галицької москвофільської молодежі. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 45. К., 1986; Франко І. Зміна системи. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 46, кн. 2. К., 1986.
В. Л. Микитась.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)