кобзарі
кобзарі́
• кобзарі
, бандуристи
- українські народні співці-музиканти, які виконують (нерідко складають самі) думи, пісні та інші твори, супроводжуючи їх грою на кобзі (бандурі). Перші відомості про К. (Чурило, Тарашко) є в польс. хроніках 15 — 16 ст. К. брали участь у нац.-визв. та антифеодальній боротьбі укр. народу, антикріпосницьких повстаннях. Нерідко зазнавали жорстокої кари. Так, за вироком польс.-шляхет. суду 1770 в Кодні страчено кобзарів — учасників Коліївщини П. Скрягу і В. Варченка. Особливо популярними були К. на Запорізькій Січі. Багато з них супроводили запорожців у походах, думами й піснями підносили бойовий дух війська, уславлюючи нар. борців проти поневолення й гніту. Творчість К. у різні періоди переживала піднесення й спади. Найбільшого розквіту досягла в 16 — 17 ст., коли створювались думи та історичні пісні про боротьбу укр. народу проти тур.-татар. завойовників і польс. шляхти, за нац. незалежність. За волелюбну творчість К. переслідувалися царизмом. Видатні К. 19 ст. — А. Шут, О. Вересай, І. Кравченко-Крюковський, Ф. Холодний. Пісні Вересая знав Т. Шевченко, подарував йому "Кобзар" (1860). Починаючи з 70-х pp. 19 ст. до репертуару К. входять Шевченкові "Заповіт", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Зоре моя вечірняя".
Нові можливості для розвитку творчості К. відкрив Великий Жовтень. Думи та пісні про революцію, її героїв, про вільну працю, дружбу рад. народів складали кобзарі Є. Мовчан, Ф. Кушнерик, П. Носач, В. Перепелюк, І. Кучугура -Кучеренко та ін. 1918 у Києві ств. Першу українську художню капелу кобзарів. 1935 вона об'єдналася з Полтав. капелою кобзарів, яку 1927 організував Г. Хоткевич (з 1946 — Капела бандуристів УРСР, з 1951 — Державна заслужена капела бандуристів УРСР). Під час Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 кобзарі О. Коваль, О. Чуприна та ін. воювали на фронті, Є. Мовчан, П. Гузь, П. Тищенко, П. Носач та ін., перебуваючи на тимчасово окупованій тер. України, закликали народ до боротьби проти фашистів.
Кобзарі — активні учасники громадського і культурно-мист. життя. Їхнє мистецтво набуло значного поширення. Капели й ансамблі К. та бандуристів існують при обл. філармоніях, багатьох палацах культури, будинках нар. творчості. Примножуючи багаті виконавські традиції минулого, К. постійно вдосконалюють майстерність, збагачують репертуар, в якому — укр. нар. пісні, думи, твори (вокальні й інструмент.) радянських композиторів. Визначні К. — Ф. Кушнерик, Є. Мовчан, В. Перепелюк, Є. Адамцевич та ін. Широко відоме ім'я укр. кобзаря в Австралії В. Мишалова, який, живучи в Канаді, організував свою кобзарську школу. Кадри К. та бандуристів виховуються у Київ. та Львів. консерваторіях, Київ., Дніпроп., Терноп., Хмельн., Херсон. муз. училищах, у студії Державної засл. капели бандуристів УРСР, багатьох муз. школах республіки. Образи К. відтворено в худож. л-рі. Яскраво змалював їх Т. Шевченко (вірш "Перебендя", поеми "Гайдамаки", "Тарасова ніч", повість "Прогулка с удовольствием и не без морали"). Народним співцям присвячені хвилюючі сторінки в романах "Гомоніла Україна" Петра Панча, "Переяславська рада" Н. Рибака, "Устим Кармалюк" В. Кучера, повісті "Остап Вересай" Ф. Бурлаки та ін. К. увічнені в образотворчому мист-ві, музиці, кіно. У вересні 1989 відкрито школу кобзар. мист-ва в с. Стрітівці Кагарлицького р-ну Київ. області.
■ Літ.: Кирдан Б., Омельченко А. Народні співцї-музиканти на Україні. К., 1980; Лавров Ф. Кобзарі. К., 1980; Полотай М. М. Кобзарське мистецтво в роки Великої Вітчизняної війни. "Народна творчість та етнографія", 1986, № 3.
Б. П. Кирдан.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)