криптографія
криптогра́фія
• криптографія
(від грец. κρυπτός — таємний і γράφω — пишу)
1) Тайнопис, спец. система видозмінювання звичайного письма, розрахована на те, що написане зрозуміє лише обізнаний з цією системою. Напис або документ, виконаний криптогр. способом, наз. криптограмою. К. користуються для зашифровування військ., дипломат., політ., торг.-фінанс, реліг.-єретичних та ін. текстів. Була відома до н. е. на Старод. Сході, в Старод. Греції й Римі та ін. У давньорус. рукописах зустрічається з 12 ст. Найпошир. способи К.: застосування інших (напр., Памво Беринда використовував маловідому глаголицю) чи спец. створених алфавітів; написання слів у зворотному порядку або навмисна заміна слів і літер (напр., написання слов'ян. слів грец. чи лат. літерами); заміна однієї літери іншою того самого алфавіту, а також цифрами; розміщення літер тексту у певному умовному порядку (за таким принципом побудовано, напр., акростих). Написані способом К. тексти іноді зустрічаються в творах детект. жанру (Е. По, А. К. Дойля та ін.).
2) Галузь палеографії, що вивчає тайнопис.
■ Літ.: Сперанский М. Н. Тайнопись в югославянских и русских памятниках письма. М., 1929; Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография. М., 1979.
Л. Г. Скрипник.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)