міщанська драма

міща́нська дра́ма

• міщанська драма

- драм. жанр у л-рі Просвітительства, в якому, на противагу династичним, державним і громадян.-патріотич. мотивам високої трагедії або гумор. висвітленню життя середніх соціальних верств, у "низькій" комедії класицизму зображуються побут і звичаї третього стану, драм. стосунки особистості із суспільством. Як жанр просвіт. реалізму М. д. представляє не стільки характери, скільки "становище" в суспільстві звичайної людини, її приватне життя. Заперечуючи вагу знатного походження, М. д. висуває принципи позастанової цінності, особистої гідності індивіда, руссоїстський культ доброчинної "природної людини". Для М. д. характерні інтерес до соціального укладу, побуту демокр. середовища, морально-етична проблематика, дидактична спрямованість, простота сюжету, жива нар. мова; у кращих зразках відображені психологія "середньої людини", протест проти соціальної нерівності.

М. д., що знаменувала відкритий розрив з естетикою класицизму, зародилася як самостійний жанр у 1-й пол. 18 ст. в англ. л-рі: "Лондонський купець, або Історія Джорджа Барнвелла" Дж. Лілло (1731), "Гравець" Е. Мура (1753). Дальшого розвитку М. д. набула у 2-й пол. 18 ст. у франц. і нім. л-рах у творчості Д. Дідро ("Позашлюбний син", 1757; "Батько родини", 1758), М. Ж. Седена ("Філософ, сам того не знаючи", 1765), П. О. Бомарше ("Євгенія", 1767), Л. С. Мерсьє ("Незаможний", 1772; "Суддя", 1774). Реалістичну М. д. в нім. л-рі представляють "Міс Сара Сампсон" (1755), "Мінна фон Барнгельм" (1767) Г. Е. Лессїнга, "Гец фон Берліхінген" Й. В. Гете (1773), "Домашній учитель" (1774), "Солдати" (1776) Я. М. Р. Ленца, "Дітовбивця" Г. Л. Вагнера (1776). Різновидом М. д. як "слізної комедії" в рос. л-рі є "Марнотрат, коханням виправлений" В. Лукіна (1765), "Так належить" (1773), "Іменинники" М. Верьовкіна (1774), "Друг нещасних" (1774), "Гнані" М. Хераскова (1775). Теор. обгрунтування М. д. дано у "Гамбурзькій драматургії" Г. Е. Лессінга, "Міркуваннях про драматичну поезію" Д. Дідро, "Про театр, або Нове есе про драматичне мистецтво" Л. С. Мерсье, "Замітках про театр" Я. М. Р. Ленца, в естетиці штюрмерів. М. д. сприяла зміцненню реаліст. начал у європ. мист-ві.

В укр. л-рі до М. д. примикає "Наталка Полтавка" І. Котляревського. На відміну від Д. Дідро, який на перше місце висуває зіткнення ситуацій, і Г. Е. Лессінга, який, нехтуючи фактичною й історичною достовірністю обставин, вимагає зображення типових (родових) характерів, І. Котляревський прагне показати типові характери у типових нац. обставинах. Зосередження конфлікту у сфері повсякденних людських контактів об'єктивно наближає укр. письменника до відкриття причинних зв'язків між людиною і середовищем, до зображення особистості як сусп. характеру.

■ Літ.: Чебышев А. А. Очерки из истории европейской драмы. Английская комедия конца XVII и половини XVIII века. СПБ, 1897; Иванов И. Французская мещанская драма. М., 1901; Данилов С. С. "Слезная комедия" и "мещанская драма". В кн.: Данилов С. С. Очерки по истории русского драм. театра. М. — Л., 1948; Яценко М. Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст. К., 1979.

М. Т. Яценко.