аби
АБИ́, спол.
1. умовний. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б.
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Т. Шевченко);
Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Марко Вовчок);
Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський);
Синам мужицьким всі шляхи відкриті. Аби хватило волі та снаги (М. Бажан).
2. мети. Починає підрядні речення мети; щоб.
– Я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих (І. Котляревський);
Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця (Панас Мирний);
Колесив сюди й туди, аби змилити увагу тих, що могли слідити за ним (І. Франко);
Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам (П. Панч).
3. з'ясувальний. Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб.
Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї (М. Коцюбинський);
Тимофій Заброда того і жде, аби в сінях, у темряві, огріть кийком хазяйського сина Левка (К. Гордієнко).
4. допустовий, діал. Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би.
– Я аби хотів що попові дати, то не даю, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)