апофеоз
АПОФЕО́З, у, ч.
1. В античних греків і римлян – культ обожнювання якої-небудь видатної особи.
2. книжн. Звеличування якої-небудь особи, події, явища.
Тота ціла картина оприського курища, так чудно і артистично змальована Шашкевичем в “Олені”, чи ж не виходить вона на апофеоз того єдиного протесту проти неволі, який тоді був можливий для народу? (І. Франко);
Такого полум'яного культу материнства [як у Т. Шевченка], такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу (М. Рильський).
3. театр. Урочиста сцена в кінці спектаклю або концерту, в якій прославляється народ, герой, подія і т. ін.
Ще після одного відступу й наступу з'явилася й шоста дія. На цей раз то був апофеоз (Ю. Смолич).
4. Вища стадія розвитку чого-небудь; кульмінація.
Апофеоз політичної кар'єри;
Апофеоз творчості.
Словник української мови (СУМ-20)