ах

АХ, виг.

1. Уживається для вираження переляку, здивування, радості і т. ін.

[Олімпіада Іванівна:] Га, що тут? Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка);

// Уживається для вираження захоплення, нетерпеливості і т. ін.

А він дививсь у віконце, дививсь і заспівав... Ах, що то яка пісня була! (Марко Вовчок);

Ах, яка глибінь альтова – наче в озері блакить! (П. Тичина);

// Уживається для вираження горя, співчуття і т. ін.

– Ах, бідні коні, – зітхнула Ліда, – що ж вони винні? (М. Коцюбинський);

// у знач. ім., перев. мн., а́хи, ів, розм. Ахання.

Вона з охами та ахами заходила в море по шию (М. Трублаїні);

Він не прийшов сюди розбалакувати і розводити спогади чи там ахи, він прийшов з заздалегідь визначеною метою (П. Загребельний).

2. Уживається для вираження незадоволення, обурення або досади.

А вас, письменних, треба б бити, Щоб не кричали: “Ах! Аллах! Не варт, не варт на світі жити!” (Т. Шевченко);

[Любов:] Ах, сії гами! Тьотю Ліпо! Підіть попросіть тую пані, щоб перестала грати (Леся Українка).

3. Уживається для підкреслення згадки, думки, які несподівано з'явилися.

Лишився біль у серці та безталання – і більш нічого .. Ах, правда: лишилась ще глуха ненависть до всього, що зветься паном (М. Коцюбинський).

Словник української мови (СУМ-20)