базікати
БАЗІ́КАТИ, аю, аєш, недок., що, про що і без дод., зневажл.
Говорити багато, беззмістовно, про щось неістотне, не варте уваги.
Панич не слухав, що п'яний коваль базікав (Панас Мирний);
– І навіщо б ото я базікав отаке язиком?.. (С. Васильченко);
Та держи невід, бісів сину! Базікаєш, а риба низом тікає (З. Тулуб);
Гомонять [заробітчани], базікають всячину, хто їде, хто повертається (А. Головко);
// фам. Взагалі говорити.
“Так себто я брешу? – тут Вовк йому гукнув. – Чи бач! Ще і базікать стало... Такого ще поганця не бувало!..” (Л. Глібов);
Довго вони базікали, доказуючи один одному те, в чому вже й так всі вони були певні (Леся Українка);
Може, ви робите винахід світової ваги і, не помічаючи цього, базікаєте далі про механічне оживлення органів (О. Донченко);
– Ідіть спокійно і не базікайте. Ми вартові, і нам заборонено встрявати в розмови з незнайомими (П. Козланюк);
// Говорити те, чого не можна розголошувати.
Лука додає пошепки: – Казала [пані], завтра прийде в Мозолівку, тільки не базікайте (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)