балачка
БАЛА́ЧКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що розмо́ва 1.
І прийшли вони до мене З серцем щирим для балачки (В. Самійленко);
В сусідньому купе були чутні балачки (П. Панч);
// рідше. Пуста, беззмістовна балаканина.
Осла взнаєш по вухах, ведмедя – по кігтях, а дурня по балачках (прислів'я);
– Досить балачок. Треба діло робити. Час не стоїть (А. Головко).
2. тільки одн., заст. Говірка, діалект.
[Гнат:] Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (І. Карпенко-Карий);
[Прокуратор:] Був іонійський діалект, аттичний, ще не знаю там який, – що не письменник, то й балачка інша, – але гартованої міцно мови .. не мали греки зроду (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)