бач
БАЧ, част.
1. вказ. Уживається, щоб звернути чиюсь увагу на що-небудь; бачиш, дивись, ось.
Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Т. Шевченко);
– Бач, птицю сполошив! А я вже от-от мав вистрілити! (І. Франко).
2. власне мод. Уживається для вираження здивування, докору і т. ін.
“Так себто я брешу? – тут Вовк йому гукнув. – Чи бач! Ще і базікать стало... Такого ще поганця не бувало!..” (Л. Глібов);
– Бач, бач! розбудив батька, – каже мати, – не дав спочити... (Панас Мирний).
3. у знач. вставн. сл. Бачиш, як бачиш.
Бо, бач, чим їм [паничам] у світі розважатись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити, – а більше що? (Марко Вовчок);
З ділом, бач, у нас ніколи Не розходяться слова (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)