бебі
БЕ́БІ, невідм., ч. і ж.
1. розм. Маленька дитина.
Сходами впевнено підіймалися в парі – солідний, огрядний містер під руку зі своєю довгов'язою дамою, а з боків їх супроводив цілий виводок рудоголових угодованих бебі в коротких штанцях (О. Гончар).
2. фам. Звертання до молодої людини.
– Слухай, ти, поете! – зневажливо, крізь зуби, процідив Максим. – Без кохання немає поезії. Отже, давай, бебі, кинемося в обійми любові! (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)