ваба
ВА́БА, и, ж.
1. розм. Те саме, що прина́дність.
Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку, А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману! (М. Старицький);
Кряжуватий [гетьман] на стать; Ваби марно питать, – Мов татарин самісінько чорний (П. Грабовський);
Очерети по Удаю – мов дикий праліс.., і в буйності цій, і хаотичності – їх дика ваба і краса (Ю. Мушкетик).
2. мисл. Принада; приманка.
Є різноманітні способи полювання: з підходу, на вабу, із засідки (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)